Читать «Таргани» онлайн - страница 40
Ю Несбьо
Харрі так захопився, що не помітив, як сильно зсунувся до борту, і весляр крикнув йому, щоб тримався посередині, бо човен перевернеться.
— Думаю, він хотів приховати, що збирався з кимсь зустрітися. І в цьому сенсі мотель був зручним місцем, оскільки стоїть за містом. Саме те, що треба для таємної зустрічі, та ще й ніякої реєстрації гостей.
— Гм. Ти думаєш про фотографії?
— Хіба можна про них не думати?
— Такі знімки можна купити в багатьох місцях Бангкока.
— Можливо, він зробив наступний крок. Може, йдеться про дитячу проституцію.
— Можливо. Продовжуй.
— Мобільний телефон. Його не було, коли ми знайшли вбитого, і його немає ані в кабінеті, ані в нього вдома.
— Його поцупив убивця.
— Так, але навіщо? І якщо це злодій, чому він заразом не взяв гроші й не угнав машину?
Крамлі почухала вухо.
— Доказ, — продовжував Харрі. — Убивця ретельно замітав сліди. Може, він прихопив із собою мобільник, тому що той містив важливу інформацію?
— Як це?
— Що робить типовий власник мобільного телефону, коли сидить у мотелі й на когось чекає, а цей хтось теж має мобільний телефон і саме в цей момент їде до мотелю, застряючи в жахливих заторах на дорогах Бангкока?
— Він дзвонить і запитує, чи довго ще йому чекати, — відповіла Крамлі, і здавалося, вона досі не розуміє, що він має на увазі.
— У Мольнеса був телефон «Нокіа», такий, як у мене. — І Харрі дістав телефон. — Як і більшість сучасних мобільних, він зберігає в пам’яті останні п’ять-десять дзвінків. І ймовірно, Мольнес розмовляв з убивцею до його приходу, а тому той знав, що його можуть знайти за набраними номерами у мобільнику.
— Ну так, — протягнула вона без особливого захвату. — Він міг просто стерти всі номери й покласти телефон на місце. Але в нас тепер є побічний доказ: убивцю Мольнес знав.
— А якщо телефон був вимкнений? Хільде Мольнес пробувала додзвонитися чоловікові, але марно. А без пін-коду вбивця не зміг би стерти в телефоні номери.
— О’кей. Тоді нам треба зв’язатися з телефонною компанією й одержати перелік номерів, за якими дзвонив Мольнес того вечора. Однак співробітники, які звичайно допомагають нам у таких справах, уже закінчили роботу, так що я подзвоню їм завтра вранці.
Харрі потер потилицю.
— Це не обов’язково. Я розмовляв із Нхо, він цим займається.
— Ясно, — сказала вона. — Ти навмисно зробив це не через мене?
У її голосі не чулося ні роздратування, ні виклику. Вона запитала тільки тому, що Нхо був її підлеглим і Харрі порушив ієрархію. І справа не в тому, хто тут начальник, а хто ні, а в тому, що ефективніше для розслідування. А це вже в зоні її відповідальності.
— Вас не було на місці, старший інспектор Крамлі. Вибачте, якщо я поквапився.
— Не варто вибачатися, Харрі. Ти ж сам кажеш, що мене в той момент не було. До речі, можеш звати мене Ліз.
Тепер вони піднімалися вгору річкою й уже встигли пропливти досить далеко. Старший інспектор показала пальцем на будинок, оточений великим садом.
— Там живе твій співвітчизник, — вимовила вона.
— Звідки ти знаєш?
— У пресі був скандал, коли він побудував собі цей будинок. Бачиш, він схожий на храм. Буддистів обурило, що язичник живе в такому житлі, вони вважають це блюзнірством. До того ж вони наголошували на тому, що будинок зведено з колишнього бірманського храму, котрий перебував на спірній прикордонній території з Таїландом. У ті часи там було важко, раз у раз зчинялася стрілянина, так що люди їхали хто куди. А норвежець купив задешево цілий храм, й оскільки північні бірманські храми побудовані з тикового дерева, він зміг розібрати його й перевезти до Бангкока.