Читать «Таргани» онлайн - страница 38

На причалі сиділи троє хлопців у шортах, ще мокрі; вони щойно викупалися в коричневій воді й тепер щось кричали їм. Крамлі приязно помахала їм кулаком, а весляр усміхнувся.

— Що вони кричать? — поцікавився Харрі.

Вона показала рукою на свою голову.

— Мае чій. Це значить «черниця». Черниці в Таїланді голять собі голови. Але було б на мені біле плаття, до мене поставилися б більш шанобливо, — засміялася вона.

— Он як? А як на мене, тебе й так поважають. Твої люди…

— Це тому, що я сама ставлюся до них із повагою, — перервала вона його. — І ще тому, що я вмію працювати.

Вона сплюнула за борт.

— Але тебе це, здається, дивує, адже я жінка?

— Я цього не казав.

— Багато іноземців дивуються, як це жінки у нашій країні можуть зробити успішну кар’єру. Але в нас не поширилася культура мачо, а моя проблема скоріше в тому, що я сама іноземка.

Від легкого бризу вологе повітря здавалося трохи прохолоднішим, у верхів’ях дерев чулося рипіння коників. Харрі й Ліз, як і минулого вечора, не відводили очей від криваво-червоного заходу.

— Що змусило тебе переїхати сюди? — Харрі смутно підозрював, що переходить межу дозволеного, але однаково зважився запитати.

— Моя мати була тайкою, — не одразу заговорила вона. — Батько залишився служити в Сайгоні після війни у В’єтнамі, а в шістдесят сьомому зустрів її в Бангкоку. — Ліз розсміялася й поправила подушку під спиною. — Мати говорила, що завагітніла в першу ж ніч.

— Тобою?

Вона кивнула у відповідь.

— Після капітуляції батько взяв нас із собою до США, у Форт-Лодердейл, де служив у чині підполковника. Але коли ми приїхали туди, мати виявила, що він був одружений, ще коли вони зустрілися. А довідавшись, що мати вагітна, він написав додому й вимагав розлучення.

Ліз похитала головою.

— У нього були всі можливості кинути нас у Бангкоку, якби він тільки захотів. Може, у глибині душі він і бажав цього. Хто знає.

— Ти не питала його про це?

— Хіба нам завжди потрібна чесність? І потім, я знаю, що не одержала б чесної відповіді на своє питання. Просто він був таким.

— Був?

— Він уже помер.

Вона повернулася до Харрі:

— Тобі не подобається, що я розповідаю про свою родину?

Харрі прикусив фільтр сигарети.

— Та ні, нічого.

— Батько не міг учинити так, він не кинув нас, тому що відповідальність мала для нього значення. Коли мені виповнилося одинадцять, мені дозволили завести кошеня, ми взяли його в сусідів у Форт-Лодердейлі. Я довго умовляла, і батько нарешті погодився, але за умови, що я буду доглядати за твариною. Пройшло два тижні, кошеня мені набридло, і я пішла до батька запитати, чи не можна віддати його назад колишнім власникам. Тоді він одвів мене з кошеням у гараж. «Ніколи не уникай відповідальності, — сказав він. — Саме так зникли цілі цивілізації». Із цими словами він дістав свою гвинтівку й всадив дванадцятиміліметрову кулю прямо в голову кошеняті. Після цього велів мені принести води й вимити підлогу в гаражі. От яким він був. Тому… — Вона зняла темні окуляри, протерла їх краєм сорочки й прищулилася, милуючись заходом. — …тому він ніколи не міг зрозуміти, навіщо припинили війну у В’єтнамі. Ми з матір’ю переселилися сюди, коли мені було вісімнадцять.