Читать «Таргани» онлайн - страница 30

— Він стверджує, що не пам’ятає мене відучора, — обурювався Харрі, поки вони чекали на ліфт. — Хай йому грець, хіба він не мусить пам’ятати хоча б те, що було вчора?

— Не знаю. Ви впевнені, що вчора чергував саме він?

— Принаймні, хтось дуже схожий на нього.

Нхо знизав плечима.

— Може, для тебе всі тайці однакові?

Харрі вже зібрався відповісти, коли помітив на губах Нхо уїдливу посмішку.

— Саме так. А ти намагаєшся пояснити мені, що ми, білі, для вас теж усі однакові?

— Та ні. Ми бачимо різницю між Арнольдом Шварценеґґером і Памелою Андерсон.

Харрі широко усміхнувся. Йому подобався цей молодий поліцейський.

— Гаразд. Розумію. Один-нуль на твою користь, Нхо.

— Нхо.

— Нхо, так. Хіба я сказав не так?

Нхо усміхнувся і похитав головою.

У ліфті було повно людей і так задушливо, що протиснутися в нього було те саме, що в наплічник із несвіжим тренувальним костюмом. Харрі на дві голови підносився над іншими. Дехто підняв на нього очі, прихильно усміхаючись. Один із них запитав Нхо про щось і потім вимовив:

— A, Norway… that’s… that’s… І can’t remember hіs name… please help me.

Харрі усміхнувся й спробував із жалем розвести руками, але в ліфті було занадто тісно.

— Yes, yes, very famous! — наполягав співрозмовник.

– Ібсен? — спробував допомогти йому Харрі. — Нансен?

— No, no, more famous!

— Гамсун? Григ?

— No, no. — Чоловік розчаровано поглянув на них, коли вони вийшли на п’ятому поверсі.

— Твій кабінет, — Крамлі вказала пальцем.

— Тут уже хтось сидить, — заперечив Харрі.

— Не там. А он там.

— Там?

І він витріщився на стілець, втиснутий між іншими за довгим столом, де впритул сиділи співробітники. Місця за столом навпроти його стільця вистачало лише для блокнота й телефонного апарата.

— Подивимося, може, я зможу влаштувати тебе в іншому місці, якщо затримаєшся у нас.

— Сподіваюся, цього не буде, — пробубонів Харрі.

Інспектор зібрала свою команду на ранкову нараду. Власне, команда складалася із Нхо й Сунтгорна, двох поліцейських, яких Харрі вже бачив напередодні ввечері, і ще Рангсана, найстаршого з працівників відділу.

Рангсан сидів, закрившись газетою, і робив вигляд, що уважно читає, але іноді вставляв свої коментарі тайською мовою, які задоволена Крамлі відразу записувала в маленьку чорну книжечку.

— Гаразд, — сказала вона, закривши книжку. — Отже, ми уп’ятьох спробуємо розв’язати цю справу. Серед нас є норвезький колега, тому всі розмови відтепер вестимуться англійською. Почнемо з технічної експертизи. Рангсан розмовляв із хлопцем з технічного відділу. Прошу.

Рангсан дбайливо згорнув газету й відкашлявся. Чоловік був рідковолосий, окуляри на шнурку сповзали на кінчик носа, — всім своїм виглядом він нагадував Харрі шкільного вчителя, який дивиться на всіх навколо поблажливо й дещо саркастично.

— Я розмовляв із Супаваді з технічного. Вони знайшли цілу купу відбитків у номері мотелю, що й не дивно, але жоден із них не належав небіжчику.

Інші відбитки ідентифіковані не були.

— Це не так легко зробити, — пояснив Рангсан. — Навіть якщо «Олімпуссі» відвідує не так багато клієнтів, однаково там залишилося не менше сотні відбитків.