Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 80

Але це все ще є майбутнім для героїв як «Червоного диявола», так «Первых коршунов», хоча вони, особливо ж ті останні, поклик часу вже відчули. Наразі ж їхній спосіб життя не дуже відбіг від давнього. Бо, зізнатися, це було доволі комфортне життя. Дещо дивно, як на порубіжне місто? Але цілком відповідає історичній правді.

Як ми собі звичайно уявляємо середньовічне місто? Вузькі вулички — не те що перестрибнути, переплюнути легко. Як наслідок — тіснота і антисанітарія. Жодної рослинки, тим паче дерева, адже міська територія дорога і за все треба платити податок. Зате величні готичні собори. Ну і площа Ринок посеред міста, там же й ратуша.

Для тодішнього Києва характерним було хіба що те останнє — ринок з ратушею. А все решта виглядало зовсім інакше.

Як зрозуміло з попереднього опису, довгий час у Києві було більше території, ніж населення, тому не було необхідності тіснитися на вузьких вулицях. А хоча пізніше населення Подолу збільшилося і ціни на «ґрунти» пішли вгору, то все ж люди, принаймні заможніші, «жили широко і привільно, як жили у давнину» («Червоний диявол»). Їхні доми, хоча не надто високі, — Київ ще довго залишався одноповерховим, — були чималими, містили також численні господарські прибудови, властиво, це й не міські будинки були, а наче окремі хутірці-садиби. Довкола таких садиб пишалися буйні садки, — і гості міста, мандрівники-подорожні, не могли ними намилуватися та знайти відповідні епітети для багатого урожаю, який давали ті міські сади. Ба більше, — кияни тримали й худобу, отож та фраза з «Червоного диявола», де «Вже Галя з наймичкою подоїла корів і, закінчивши денну господарську роботу, присіла перепочити і помріяти в сутінках» цілком реалістична. Атож, війтівна, себто донька київського мера, власноруч доїла корів! А простіші кияни не цуралися й іншої сільської роботи, — огірочки вирощували, скажімо, — недурно ж частина з них офіційно звалася «міськими селянами». Словом, як писав М. Ґруневеґ:

«...йдеш між дерев’яними будівлями і парканами, неначе у багатолюдному селі, покрученими нерегулярними вулицями. Кожен двір має власний великий садок, город і багато будівель для худоби та людей. Все це розкидане тут і там, неначе гониться одне за одним».

Не так зле виглядала справа і з найпростішими гігієнічними потребами. Продовжуючи того ж Ґруневеґа: