Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 28

— Він, він! — зойкнула Галя, стискаючи руку старої і не відриваючи розширених очей від тремтячого зображення.

— Дивись, дивись! Хто друга? — уривчасто шепотіла стара, майже навалюючись усією вагою на Галю.

І ось інший образ загойдався в освітленому місці води. От виділилась на голові чорна пов’язка, от спустилася білява коса. Зображення наблизилось до силуету в бобровій шапці, і зненацька на Галю глянули із води світлі опуклі очі Богдани.

— Вона! Вона! — закричала Галя, хапаючись обома руками за серце, і відсахнулася од відра.

Зображення затремтіли, злилися і щезли, а темна вода гойднулася… Стара підняла з обличчя розпатлане волосся, витерла рукою піт, що виступив на лобі, і, схопивши Галину руку, заговорила швидко і уривчасто, розглядаючи лінії на долоні.

— Не любить тебе твій милий… розлюбив… Знайшов іншу… Багату, пишну, вродливу… Сміється з нею із тебе!

— Тіточко, тіточко, чи ж немає сили, щоб повернути його назад?! — зі сльозами скрикнула Галя, відчуваючи, як серце крається у неї в грудях.

Стара уважно глянула на звивисті розбіжні лінії маленької долоні.

— Немає ні на небі, ні на землі! Ваші шляхи розійшлися, як дві ріки, не злитися їм ніколи, розділила їх сира земля. А ти, дівчино, не журися! — вела вона далі. — Є в тебе інше щастя. Відвертаєшся, а воно саме до тебе лине. Гей, не жени його, будеш щаслива, будеш уродлива, будеш у золоті ходити!

Як правцем уражена стояла Галя, нічого не чуючи: їй палив очі глузливий погляд світлих випуклих очей Богдани, в голові оберталися ті самі слова: розлюбив, полюбив іншу, сміється з тебе! Тим часом циганка, скинувши у відро всі зняті з Галі коштовності, швидко зашепотіла якісь незрозумілі слова, водячи руками над водою.

— Тьху, тьху! — тричі плюнула вона у відро. — На перехрестя піду, всю нечисту силу зберу, на золото поскликаю, усе лихо заберу. Тепер плюнь, відвернись! На золото не дивись! — повернула вона Галю спиною. — Не жалій, не смій! Як його вода покриває, так на твоєму горі щастя засіяє! Згинь!!! — раптом крикнула вона диким голосом. Почувся шум, плюскіт води, сильне шипіння і кімнату покрив непроникний морок. Знову кістлява рука ухопила Галю за плече і повела її в темряві, штовхаючи через поріг. Але Галя не відчувала ні страху, ні жалю за втраченими коштовностями, вона йшла машинально, наче нічого не розуміючи. От вони вийшли в сіни. Стара клацнула засувом і виштовхнула Галю надвір. Свіже холодне повітря вдарило Галю в голову і частково привело її до тями. Вона оглянулася, перед нею у дверях перекошеної хатини стояла сива стара в червоному одязі з брудною жовтою хусткою на голові. Галя оглянулася довкола, не розуміючи, що ж це було з нею. Хто з нею розмовляв, що їй казав? Хто? Коли? Наче якась мара пригнітала їй голову. Але стара не дала Галі опам’ятатися.