Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 26
Михайло Старицький
— Хто там добивається? Чого там треба? — заговорила вона гортанним голосом, киваючи головою і ретельно зачиняючи двері.
— Я, тіточко! — ледь чутно прошепотіла Галя.
— Ти? — стара пильно подивилася на Галю і, помітивши молоду перелякану дівчину в багатій одежі, відповіла значно лагідніше: — А чого ж тобі, дитинко, треба?
— Поворожити, тіточко! — відповіла Галя, затинаючись.
— Поворожити? Бог із тобою! — замахала стара і руками, і ногами. — Я бідна перепечайка, куди мені ворожити?
Але Галя вже трохи отямилась.
— Тіточко, голубочко, що скажете, все дам, нічого не пожалію… Тільки не відмовте: така потреба, така…
Тим часом стара кинула оком на дороге намисто довкола Галиної шиї, і ще більше полагіднішала.
— Шкода мені тебе… Ну та хто тобі таких небилиць наговорив?
— Богдана Кошколдівна, тіточко… Ви вже мені не відмовте… — У голосі Галі почулися сльози.
— Ну йди вже, йди, — зовсім лагідно заговорила стара, пропускаючи Галю вперед. — Але щоб нікому анічичирк, бо…
Галя не розібрала останніх слів: у неї шуміло у вухах, стукало в скронях, а ноги підкошувались від неслухняного тремтіння. Вони увійшли в темні сіни, і Галя почула, як стара клацнула за нею засувом. Забобонний страх так сильно охопив Галю, що вона хотіла було стрімголов кинутись назад, але тут чиясь худа рука вхопила її за плече, і голос старої, що видався Галі хрипким та зловісним, прошепотів над нею:
— Сюди, за мною!
Галя спіткнулася в темряві об високий поріг.
— Ще, ще сюди, — казала стара, ведучи Галю за собою.
Галя відчула, як вони переступили через ще один поріг і як стара, поставивши її посеред кімнати, зачинила двері.
— Зніми хрест, дай сюди, — прошепотів над її вухом голос старої. Галю з ніг до голови облило смертельним холодом.
— Зніми, дай сюди! — ще вимогливіше прошепотів гортанний голос. Крижаною рукою дістала Галя з-за коміра сорочки золотий ланцюжок із хрестиком та поклала в руку старої. — Як є ікона, ладанка, все зніми, чуєш, — далі шепотіла стара, не випускаючи Галиної руки, — все зніми, не можна утаїти!
Галина рука затремтіла. На грудях у неї на шовковому шнурочку висіла ладанка з мощами печерських святих… Але Галя зважилась нізащо не віддавати цього останнього захисту.