Читать «Булачка» онлайн - страница 102

Отримали водійські посвідчення. Придбали «Запоріжець». Назавтра Синичкін, як і планувалося, вирушив на роботу у салоні «Запоріжця». Жінка, проводжаючи його, помахала рукою і просльозилася:

– Нарешті ти став людиною, Синичкін!

З роботи Синичкін затримувався. Здавалося б, раніше, ніж завжди, повинен бути дома, а його, бідолахи, нема. Дружина почала хвилюватися. І коли задзеленчав телефон, вона стурбовано ухопилася за трубку:

– Ало! Слухаю! Хто це?

Дзвонив чоловік. Він бадьоро просив жінку, щоб та терміново приїхала до нього. І роз’яснив – чому:

– Тут, розумієш, випили потрошку. Ну, у Сидорчика день народження у тещі. А за кермо ж, голубко, у нетверезому стані я сісти не можу. Приїдь, забери мене разом з «Запоріжцем».

Синичкіній нічого не залишалося, як поспішити на допомогу.

КІНО

Козюткіни дивляться кіно. По телевізору. Стрічка про наше з вами життя, у ролях – відомі актори, тому до екрана прилипли всі – від старого до малого.

– А Крючков-то пив горілку! – коли на екрані показався славетний артист, зауважила, хмикнувши, мати. – Усі ви, чоловіки, однакові. Вам би тільки ковтати, тільки б булькати!..

Чоловік огризнувся:

– А Шукшина скільки разів замужем була? Підказати?

– То ж Шукшина, а не я, нерозумна, – зітхнула, шкодуючи за прожитим життям, жінка. Між іншим, а ти не скажеш, скільки разів бігав у ЗАГС той же Крючков?

– Ну, три... – тихо мовив чоловік. – Для артиста – нормально.

– Так йому можна, а Шукшиній – ні? – витріщила очі на чоловіка жінка.

– Мамо, тату! – попросили діти. – Тихіше ви, нічого ж не чутно!

Мовчання тривало недовго. Незабаром старша дочка Козюткіних зазначила:

– Крамаров, до речі, в Америці... Йому там очі випрямили.

Мати хмикнула:

– Очі? Йому звивини у голові треба було випрямити. Це ж треба – сам утік, а сім’ю в Москві кинув. І як вистачило совісті на таке? Чи коло нього увесь час родичі мусили з косами стояти?

Чоловік заступився:

– Не може бути, щоб сім’ю кинув, не взяв.

– Може! Може! Від вас усього чекати доводиться! – жінка зашарілася, шарпалася в кріслі. – Що, відвернувся, паразит? За вами око та око потрібне! Більше в командировку не поїдеш! І не збирайся!

– Та причому тут я? Крамаров Савка утік... у свій час... а мені що – відповідати за нього, так? Он Мордюкова... Глянь на неї. Подивися. Тихонова Штирліцом назвала.

– Вона, до речі, його перша дружина, – підказала середня дочка.

– Хіба? – здивувався батько.

– Олена правду каже! – енергійно заступилася за дочку мати. – Та й хто з нею уживеться? Який дурень? Газети читати треба. Як тільки у готель зайде у якому-небудь місті ваша Мордюкова, там увесь обслуговуючий персонал втрачає притомність: знов Нона приїхала. Заганяє. Замордує. То те їй не так, то се...

... Кіно скінчилося, ідуть новини, а Козюткіни – від малого до старого – усе ще сидять перед екраном телевізора і споминають, про що ж воно було.

РАДІСТЬ

Додому старий Зюлєв вернувся надзвичайно зворушений і схвильований. Світився, ніби лампочка. Швиденько скинув плащик, повісив на цвях капелюх, а потім перевів погляд на жінку, яка вийшла нарешті йому назустріч з зала.