Читать «Булачка» онлайн - страница 109
Васіль Ткачоў
– Ой! – плеснула руками Катька, зашарілася вся. – Що це з тобою, Колько, зробилося? Не пізнаю. Правда. Ти й не ти. Перший раз мене зустрічаєш і з таким гарним букетом. Квіти... це мені?
– Ну а кому ж! – через силу посміхнувся Колька і протягнув Катьці букет, за що одержав коротенький поцілунок у щоку.
А в клубі вже скінчилася вистава. Голова, стоячи на авансцені і стримуючи хвилювання, погрозливо дивився на завідуючого клубом Мамоньку, той шукав очами кіномеханіка Кольку Терешка, уявляючи, що з ним він зробить, коли зустріне...
Тепер у селі, коли хто з чоловіків піде за чим-небудь і вернеться з пустими руками, жінки не проминуть ущипнути: «Тебе, одоробло старе, посилати усе рівно, що Кольку- кінщика за букетом!»
НЕ ПОЖЕЖНИК!
На курорт Приймак їздив іще за Хрущова, « у дівках», як любить він казати. Збираються, буває, сільскі чоловіки на призбі в кого-небудь, просять Приймака:
– Розкажи, Василю, як ти на курорт їздив.
– А що розказувати?– Приймак трохи упирається, а потім зриває з голови картуз, кладе їого на коліно, прилизує долонею розпатлане волосся.– Що було, те було. Їздив. Ага. Добре там. Дерева такі красиві ростуть... от забув, як звуться... але голки довгі і не колються, холера.
– Ти нам не про голки,– хто-небудь з чоловіків перериває Приймака.-- Ти нам краще про жінок... Не одну, певно, збив з пантелику?
Приймак усміхається:
– Було... Брехати не стану. Їх там, чоловіки, любого калібру. Одна до мене причепилася-- проходу не давала. А я за дерево сховався, руками махаю: геть, геть, не підходь, а то кричати буду! Де тут дільничний? Мо заразу яку хоче передати з того курорту? І не дався. А вона: « У мене путівка горить!» А я що тобі – пожежник?
Чоловіки дружно сміються. Мо вдесяте слухають вони Приймака, і кожного разу сльози на очах...
