Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 262

— Невже? — Орфей глузливо пирснув зо сміху. — То ти його не знайшов? Ну, можливо, він не хоче, щоб його знайшли, і вже точно, щоб не ти.

— Він мертвий, — перервав його Фарид. — Вогнерукий мертвий, і Меґі зачитала тебе лише для того, щоб ти повернув його!

— Вона — мене — не — зачитала! Скільки ще пояснювати?

Фарид схопив Орфея за руку і потягнув за собою. Туди, де лежав Вогнерукий. Роксана повісила перед штольнею, в якій він лежав, плащ Вогнерукого. Вона і Реза поставили довкруж запалені свічки, замість квітів.

— Всемилостивий! — вигукнув Орфей. — Мертвий! Він мертвий!

На його очах виступили сльози. Тремтячими пальцями він зняв запітнілі окуляри і витер їх краєчком куртки. Тоді нерішуче підступив до Вогнерукого, нахилився і доторкнувся до руки.

— Холодний! — прошепотів він і відсахнувся. Очі, залиті слізьми, дивились на Фарида. — Це Баста? Кажи! Так, там було написано, що Каприкорнова банда мусила вбити куницю, а він спробував її врятувати! Очі я собі з обличчя виплакав, коли читав цей розділ, навіть жбурнув книжкою об стіну! Я лише тому відправив його назад, бо думав, він тут у безпеці! Горенько! Мертвий! — Орфей схлипнув і нахилився над тілом Вогнерукого. — Хвилиночку! Закололи. Закололи, так написано в книжці! Де рана? Закололи через куницю, так, так там написано. — Він різко повернувся і подивився на Ґвіна, який сидів на плечі і шипів на нього. — Він залишив куницю. Він залишив її, так само, як і тебе. Що тут робить куниця? Ти що, язика проковтнув? — В Орфеєвому голосі з'явилися крижані нотки.

— Він помер не через Ґвіна, — прошепотів Фарид.

— Не через куницю? А через кого тоді?

Перш ніж Фарид устиг відповісти, позаду нього пролунав голос:

— Хто це? Що цей чужинець тут хоче?

Орфей підскочив, наче його на чомусь зловили. Там стояла Роксана, біля неї Реза.

— Роксана! — прошепотів Орфей. — Прекрасна шпільманка… — Він засоромлено поправив окуляри і вклонився. — Можна відрекомендуватися? Моє ім'я Орфей. Я був… товаришем Вогнерукого. Так, думаю, можна сказати.

— Меґі! — сказала затинаючись Реза. — Як він сюди потрапив?

Меґі мимоволі сховала записник з текстом Феноліо за спину.

— Як справи в Елінор? — накинулась Реза на Орфея. — І в Даріуса? Що ти з ними зробив?

— Нічого! — Орфей був такий збентежений, що навіть не помітив, що жінка, яка раніше розмовляла лише пальцями, знову мала голос. — Я намагався навчити їх ставитись до книжок спокійніше. Вони зберігають їх, як пришпилених комах, кожну на своєму місці! Книжки хочуть відчути повітря між сторінок і читачеві пальці…

— Ти не схожий на друга Вогнерукого, — перебила Роксана. — Але якщо збираєшся з ним попрощатися, прощайся вже, бо я забираю його з собою.

— Забираєш із собою? Що ти таке кажеш? — Фарид став їй на дорозі. — Орфей тут, щоб його повернути!

— Геть з моїх очей! — крикнула Роксана. — Коли я вперше побачила тебе на своєму подвір’ї, вже тоді зрозуміла, що ти принесеш лихо. Померти мусив ти, а не він.

— Послухай! — прошепотіла Меґі до Рези. — Вогнерукий справдив слова з легенди, він повернув Фарида з мертвих. Слова, Роксано! Вони роблять дивні речі. Орфей на них розуміється!