Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 248

Меґі скрикнула. Мо пригорнув доньку, сховавши її обличчя в себе на грудях. Рудий Лис стояв і розгублено витріщався на меч, який стирчав з нього, наче був частиною тіла.

З пихатою посмішкою на устах Змієголов оглянув присутніх, насолоджуючись німим жахом. Рудий Лис схопив меч, який стримів з його тіла, і, скривившись, витягнув клинок. У великій залі стало так тихо, наче всі, як один, перестали дихати. Змієголов заплескав у долоні.

— Погляньте на нього! — крикнув він. — Чи ще хтось вважає, що Лис зміг би пережити цей удар? Ну то як, Рудий Лисе?

Герольд не відповів, він стояв і дивився на закривавлений меч.

— Дівчина не збрехала, і Змієголов — не легковірний дурень, який купується на дитячі казочки! — збуджено вигукував князь. — Тоді з цим закінчили. Тепер я маю безсмертного герольда! Час сказати те саме про самого себе. Свистуне! — крикнув він і повернувся до Срібноносого. — Звільни зал! Виведи всіх. Залишаються тільки десять панцерних, ти, Рудий Лисе, бібліотекар і двоє полонених. Ти йдеш також! — кинув він Мортолі, коли та хотіла заперечити. — Йди до моєї дружини і зроби нарешті, щоб дитина замовкла!

— А що з нами? — крикнув Мо Змієголову. — Моя донька і я виконали нашу частину угоди, отже, виводь ув'язнених із темниці і відпускай нас.

— Звичайно, Сойко! — поблажливо кинув він у відповідь, підвівши руку. — Ти дотримав своєї обіцянки, я дотримаю своєї. Слово честі Змієголова. Я вже послав людей вниз у темницю, але звідти до брами дорога довга, побудь з нами ще трохи!

Гра. Мо озирнувся і побачив, як зачиняються величезні двері.

— Як ти почуваєшся, Рудий Лисе? — Змієголов глянув на герольда з прохолодою. — Як то — бути безсмертним?

Рудий Лис мовчав. Він усе ще тримав меч, яким його прокололи.

— Поверніть мені мій меч, — сказав він хрипко, не зводячи очей з господаря. — Цей ні до чого не годен.

— Та ну. Дурниці. Я накажу викувати нового меча як подяку за послугу, яку ти мені сьогодні зробив! — відповів Змієголов. — Та перше мусимо зробити ще одну дрібничку: витерти твоє ім'я з моєї книжки.

— Витерти? — Погляд Рудого Лиса зупинився на Свистунові, який тримав книжку в руках.

— Витремо, так. Цю книжку задумано, щоб зробити безсмертним мене, а не тебе. Але для цього писар зараз напише три слова.

— Для чого? — Рудий Лис витер рукавом піт з чола.

— Щоб звільнити місце, так би мовити, місце для мене, — відповів Змієголов. — І знаєш що? Як винагороду за те, що ти жертовно довів, як надійно книжка захищає від смерті, тобі дозволено, щойно писар напише слова, вбити Сойку. Якщо його взагалі можна вбити. Як тобі така пропозиція?

Меґі почала схлипувати і трималася міцно за тата, поки двоє панцерних її не відтягли.

— Три слова! — Рудий Лис підійшов до Мо.

«Мортимере, ти дурень», — подумав Мо.

— Три слова, добре, рахуй зі мною, Сойко. — Рудий Лис підняв меч. — На четвертому я б'ю тебе, і ти відчуєш біль, я обіцяю, але, можливо, помреш не відразу.

— Починай, Тадео, — наказав Змієголов. — Ти добре пам'ятаєш ті слова, які я тобі казав? Напиши їх, та не вимовляй. Просто їх порахуй.