Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 246

Важкі кроки залунали в коридорі. За вікном поблідла ніч. Щойно зійде сонце…

Меґі швидко встала з ліжка, прибрала волосся й розправила зім'яту сукню.

— Думаєш, вона сподобається Змієголову?

Свистун відчинив двері, з ним чотири солдати. Срібний ніс звисав з його обличчя, наче приріс до шкіри.

— Ну, Сойко? Закінчив?

Мо глянув на книжку.

— Думаю, що так! — сказав він, та коли Свистун простягнув по неї руку, він сховав її за спину. — О, ні. Книжка буде в мене, поки твій господар не виконає свою частину угоди.

— Невже? — Свистун глузливо засміявся. — А ти не думав, що мені відомі способи, як її в тебе забрати? Потримайся за неї ще трохи.

Про зал і про могутні двері, які нарешті відчинили перед ними, — про все це Мо читав, а коли побачив переляканий погляд Меґі, то відразу зрозумів, що вона пригадала. Каприкорнова червона церква не була і близько така розкішна, як тронний зал Змієголова. Стіни помальовано червоним, колони обабіч, лише ці, на відміну від Каприкорнових, обсипані срібною лускою. Навіть статую Каприкорн скопіював у Змієголова, але скульптор, який увічнив Срібного князя, був куди майстерніший. Трон мав форму гнізда срібних гадюк, дві з них з застиглими розчепіреними пащами підпирали руки Змієголова.

Господар Сутінкового замку вбрався розкішно, ніби збирався достойно привітати своє безсмертя: плащ зі сріблясто-білим чаплиним пір'ям, знизу чорні шовкові шати. За ним, як зграя різнобарвних птахів, вишикувався почет. Звичайно, і Мортола тут. Вона стояла позаду, в чорній сукні. Басти не було. Тадео покірно опустив голову й час від часу стривожено усміхався до Мо. Відразу біля трону стояв Рудий Лис, схрестивши руки під лисячим плащем.

«Це все гра, гра Феноліо, — подумав Мо і пішов уздовж срібних колон. — Але чому вона видається такою справжньою? Не зле було б довідатись про її правила».

Змієголов виглядав ще стомленіше: потемніле й поплямоване обличчя, зблідлі губи, лише рубін у носі виблискував червоним. Хто зна, скільки ночей не спав князь.

Змієголов подав Свистунові знак — і Срібноносий простягнув руку до Феноліо. Було важко віддавати книжку, зрештою, інших варіантів порятунку не було.

— Чудово! — Змієголов провів по шкіряній палітурці. — Розбійник він чи ні, а книжки переплітає гарно. Як вважаєш, Рудий Лисе?

— Розбійники багато що вміють, — відповів Рудий Лис. — Чому ж і не кляті книжки переплітати?

— Ви чули? — Змієголов повернувся до кольорового почту. — Здається, мій герольд думає, ніби мене обдурило маленьке дівчисько. Здається, він думає, що я легковірний дурень порівняно з Каприкорном, його попереднім господарем.