Читать «Чорнильне серце» онлайн - страница 259

Коли вранці Мо виявив, що книжка зникла, Меґі спершу подумала: її вкрав Баста. Дівчинці стало аж недобре від самої думки, що той, поки вони спали, блукав довкола. Однак Мо мав іншу підозру.

— Фарида теж немає, Меґі, — сказав він. — Гадаєш, він пішов би з Бастою?

Ні, звичайно. Фарид міг піти лише з однією людиною. Меґі відразу уявила собі, як із темряви виринув Вогнерукий… Достоту як тієї ночі, коли все й почалося.

— А Феноліо? — промовила вона.

Та Мо лише зітхнув.

— Навіть не знаю, Меґі, чи схотів би я вичитати його назад, — сказав він. — 3 цієї книжки вже вийшло стільки бід, а я не письменник і не вмію сам написати собі слова, щоб потім прочитати їх уголос. Я всього-на-всього такий собі книжковий лікар. Я вмію приробляти книжкам нові палітурки, трохи омолоджувати їх, виводити книжкову міль, не давати, щоби з віком з них випадали сторінки, як ото в чоловіка випадає волосся на голові. Але дописувати чужі історії, заповнювати нові, порожні сторінки потрібними словами — цього я не вмію. Це ремесло зовсім інше. Один знаменитий автор якось сказав таке: «Письменника можна розглядати як оповідача, як учителя і як чародія… Але спершу — як чародія, мага». Я завжди вважав, що той автор мав рацію.

Меґі не знала, що на це сказати. Відчувала тільки, що Феноліо їй бракує.

— А Дінь-Дінь? — запитала вона. — Що буде з нею? Невже і їй доведеться лишитися тут?

Коли Меґі прокинулася, фея лежала поруч на траві. Тепер вона разом із рештою подруг пурхала довкола. Якщо не дуже придивлятися, то їх можна було прийняти за зграйку мошки. Меґі все ще не могла збагнути, як феї пощастило втекти від Басти. Адже той посадив був її до слоїка.

— Наскільки я пригадую, з часом Пітер Пен все одно про неї забув, — сказав Мо. — Чи не так?

Так, Меґі про це також пам'ятала.

— І все ж… — промурмотіла вона. — Бідолашний Феноліо!

Тереза, почувши доньку, тієї ж миті різко захитала головою. Мо заходився порпатися в кишенях, шукаючи паперу, але знайшов тільки квитанцію з автозаправки та фломастера. Тереза всміхнулася й узяла в нього те й те. Меґі сіла поруч на траву й прочитала вслід за її рукою: «Не шкодуй за ним. Він потрапив у досить непогану книжку».

— А Каприкорн і досі ще там? Ти його в книжці коли-небудь бачила? — спитала Меґі.

Вона й Мо часто про це замислювались. Адже в «Чорнильному серці» про Каприкорна мовиться й досі. Та, може, за книжковими сторінками справді щось приховується — цілий світ, що змінюється, як цей, наш, щодня.

«Я про нього лише чула, — писала мати. — Казали, нібито він кудись виїхав. Але там були й інші, не кращі за нього. В тому світі багато жахливого й прекрасного, і я… — вона почала писати такими дрібними літерами, що Меґі їх уже ледве могла читати, — добре розумію Вогнерукого, який так тужить за домівкою».

Останнє речення викликало в Меґі тривогу. Дівчинка стурбовано поглянула на матір, але та засміялася й узяла її за руку. «За вами я завжди тужила дужче, багато дужче», — написала вона доньці на долоні, і Меґі затисла ці слова в кулачку, немов бажаючи лишити їх там назавжди. Вона ще не раз перечитувала їх на довгому шляху до оселі Елінор. І робила це ще багато днів, поки ті слова стерлися.