Читать «Мисливські усмішки (збірка)» онлайн - страница 22

І яка школа, що її благородство не дозволяє їй плюнуть тому звірові межи його баньки?!

Браконьєр - хитрюща бестія.

Юрій Васильович Шумський, чудесний артист і чудовий охотник, - дехто, приміром, каже, що він охотник кращий, ніж артист, дехто тої думки, що з нього, навпаки, артист далеко кращий, ніж охотник, а ми - такого погляду, що коли він такий охотник, як артист, то таки справді він прекрасний охотник, - так Юрій Васильович розповів нам таку пригоду.

- Зайшов, - каже, - якось до мене земляк.

- Приїздіть, - просить, - та й приїздить до нас у Дзвонкове пополювати. А то чомусь увесь час в степах України охотитесь.

Зібрались ми кумпанією й поїхали. Поїхав, - каже Юрій Васильович, - я й зо мною Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський із собору Паризької богоматері. Приїхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили - й зразу в ліс. Тільки-но в ліс увійшли, коли це - бббах! - і недалечке. Ми туди. Зирк на галявинці хтось біля вбитої дикої кози вовтузиться. Я як крикну:

- Стій!!

Ви ж самі розумієте, що робиться з браконьєром, коли він почує "стій!" Це на нього так впливає, як батіг на рисака. Він за козу і - в довгої. Ми за ним! Усі вчотирьох! Галушка з Квазимодським трохи відстали, а я та Кречет по п'ятах за ним. Прибігаємо в село, помітили в яку хату він ускочив. Убігли й ми в його хату, ну, може, хвилин через три, як ускочив він.

- Де коза?питаємо.

- Яка коза?

- Дика коза, що ти в лісі тільки що вбив?

- Та я й у лісі не був!

Жінка його над колискою стоїть, нахилилася, дитину годує.

- Люди добрі, - озвалася жінка, - таж він із хати нікуди не виходив!

Ми шукать. І в печі, і на печі, і під полом, і в миснику, і за мисником, і в помийниці, і в діжі, і в сінях, і в комірчині - нема!

Ми й у коморі, і в хліві, і в свининці, і під свининцем - нема! Підбігли Галушка з дзвонарем Квазимодським, - та всі вчотирьох по всіх закутках, по всіх закапелках.

Облазили скрізь, де можна, де й не можна - нема!

Увійшли ми в хату, відпочили і знову до хазяїна:

- Де?

- Та чого ви, - каже, - до мене присікались?! У лісі я не був, ніякої я кози не вбивав!

Тоді я вже до нього ладиком:

- Слухай, - кажу, - чоловіче! На власні ж очі всі ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому біг і з козою в хату вскочив! Де вона, кажи!

- Та то ви помилилися! То, може, сусіда, а не я! Я вдома сидів!

- Ні, - кажу, - не сусіда, а ти!

Та, вже ви знаєте, і злість мене бере, та й цікавість розпинає, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили і не знайшли.

Тоді я йому кажу:

- Слухай, дядьку! Даю тобі слово, що нікому нічого не скажемо, нічого тобі не буде, коза залишиться тобі, - скажи, де ти її так заховав, що ми знайти не можемо? Де?

Він довго думав та й каже:

- А нічого не буде?

- Та нічого! Слово даю!

Тоді він до жінки:

- Покажи!

Жінка його відхилилася від колиски:

- Ось вона! Я її груддю годую!

Підходимо: справді, лежить у колисці невеличка дика коза, над якою в скорбній матерній позі весь час стояла браконьєрова дружина.

- Отакі браконьєри! - закінчив оповідання Юрій Васильович Шумський.