Читать «Мисливські усмішки (збірка)» онлайн - страница 20

І йшов я, пам'ятаю, через леваду... Вузесенька, вузесенька стежечка понад струмком. Струмок із камінчиками грається: підбіжить, плюсне на камінчик, блисне сміхом і побіжить далі. А над левадою - ніжні-ніжні шати з золотого серпанку, прозорі-прозорі, як Галині очі, - прозорі, аж до неба од зеленої на леваді трави золоті шати. А далі верби стоять, стоять - ані шелесть! - думу думають. За вербами Галин город, а з городу до двору перелаз... І от я на перелазі. Став. Серце тьох-тьох-тьох!

...Коли це хтось як тьохне мене билом межи в'язи, так я тільки - ой!

- До Галі, гемонський хлопець?! Я тобі дам Галі!

Звідти до левади я біг, мабуть, швидше, ніж до перелазу.

Я впав на леваді в траву і зубами ту траву рвав.

Я плакав. Плакав не з болю - ні. Я плакав, бо я Галі не бачив.

Давно це було...

А й тепер, коли іноді умовляють мене поїхати на весняне полювання, і я стану де-небудь над озерцем і бачу, як на качачий крик, крик, у якому і хотіння, і прохання - та де прохання, - моління! - коли на такий крик мчить зачарований селезень і каменем падає в воду, - прекрасний, як казка, в своєму весняному вбранні, як писанка, всіма кольорами розмальований, - я завмираю. Отакий я біг левадою до Галі...

І коли я підіймаю рушницю й беру його на мушку, я не селезня бачу на озері, я бачу себе на перелазі і... опускаю рушницю! Ні, друже мій, навесні я не полюю.

Люблю я полювати восени. І качку, і вальдшнепа, і все...

Вальдшнеп, або лісовий кулик, - благородна птиця, трохи менша як наш голуб, темно-рудуватого кольору, з довгим, як у всіх куликів, дзьобом і довгими ногами. Птах він, як сказано, лісовий, у нас не виплоджується, а тільки перелітає: навесні, коли мандрує на північ, на місця свого гніздування, і восени, коли повертається у вирій.

Тоді в чагарниках, а особливо на узліссях, з'являється у нас на Україні вальдшнеп, і поодинці, і цілими табунами, так званими висипками.

Отоді їх і полюють.

Полюють з лягавими собаками і на "тязі"...

Тяга - це та сама річ, про яку Іван Сергійович Тургенєв сказав:

- "Ви знаєте, що значить стояти на тязі?"

Отже, на тязі можна стояти.

Але стояти, як ви знаєте, можна й на вулиці, і в кімнаті можна стояти, і на стільці, і на столі ми стоїмо.

Так - тяга не подібна ні до вулиці, ні до стільця, ні до кімнати. Тяга - це зовсім навпаки.

Тяга - це коли навесні чи восени вальдшнеп перелітає, "тягне" - з одного місця на друге. Вранці й увечері.

Буває це здебільша над ярком, над балкою, коли, приміром, у вечірній сутіні миготить понад деревами, з характерним хроканням, силует вальдшнепа.

І ви його стріляєте.

Ви йдете на тягу зарані, щоб вибрати до сутінку місце, обдивитися, примірятися.

Осінь...

Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим.

Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться.

Ось падає кленовий лист, - умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає.

Він не падає сторч на землю - ні.

Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед завмерлих собратів своїх...