Читать «Смак заборони» онлайн - страница 45

Я попленталася купатись.

— Тобі який купальник більше подобається? Цей, чи роздільний? — я була в суцільному чорному. Незважаючи на закриті плечі, він навіть дуже мені пасував. Мамина репліка під час вечірньої весняної прогулянки Хрещатиком, коли я була в цьому купальнику й джинсах: «Невже тобі приємно відчувати на собі хтиві погляди всіх цих мужиків?». А мені її слова здалися компліментом.

Отож, я зупинилася перед Аль-Гепардом, який сидів у позі лотоса. Він уважно подивився на мене, потім кивнув на затиснуті в руках зеленаві ганчірочки:

— Той. У ньому ти зовсім гола.

Я схвально кивнула.

— Мені він теж більше подобається.

— Жінки поділяються на дві категорії. Одні мають кращий вигляд, коли одягнені, інші — коли роздягнені. Друга, загалом, більше мені подобається.

— Це, напевне, мій тип, чи не так?

— Напевне.

Після купання я стояла під розжареною бетонною стіною і сохла. Інакше не можна — буде ньюмонія. Потім пішла знову переодягатися й «різатися в карти з дівчиськами».

Удвох. Щойно я сіла на звичне місце бетонного паркану, що відокремлює пляжі від скелі, Альхен пересів на лежак просто під нами й звернувся до мене з сонячним відблиском, який мальовничо вигравав на дужці його темних окулярів:

— Можна тобі комплімент сказати?

Я швиденько поклала карти й подивилася на нього згори вниз, але при цьому затишно вклала личко на зігнуте й охоплене вільною рукою коліно.

— Ну?

— Груди в тебе гарні дуже…

Я зморщилася.

— Так, мені це, взагалі, багато хто говорив.

Танька поводилася так, начебто нічого особливого не відбувалося, й терпляче чекала, поки я почну ходити. Ми грали з кумедним апломбом, розкидаючись слівцями типу «взятка», «каре», «заказ», значення половини яких просто не знали.

Він лежав біля моїх ніг. Я вела звичне пообіднє пляжне життя. Просто сиділа в капкані цього погляду.

Програла Тані двічі.

Не можу зрозуміти, чого мені від нього треба. Складний внутрішній світ підлітка. Уся моя душа волає про те, що «он він, лежить — підійди, скажи хоча б щось». А весь запал цієї моєї південної гри полягає саме в тому, щоб не казати йому взагалі нічого…

— А можна тобі теж комплімент?

— Звичайно.

— Якби не ти, — я лукаво посміхнулася, — ну… Просто спасибі тобі. Ти мене надихаєш. Якби не ти, моє життя було б зовсім не таким… І я б ніколи не стала такою, як зараз.

Він посміхнувся. Щиро і якось дуже просто. З ним було гарно, по-рідному.

— Ну, як ти, Левеня? — невже він не знайшов інших слів?

— Тобто?

— Як я зрозумів, тебе застукали з дівчинкою?

— Умгу, — моя нога в нього на лежаку, камінчиком воджу по нігті великого пальця. Альхен дивиться на мене майже з батьківською посмішкою. Боже, як хороше… Ось я знову починаю брехати. Не було ніяких дівчисьок… Просто моє занурене в сни життя таке вбоге на якісь примітні факти.

— А взагалі, я давно хотіла в тебе запитати про твоє ставлення до лесбійських справ.