Читать «Смак заборони» онлайн - страница 43
Ада Самарка
У Ади-Адори груди гарні.
Після повернення я вирішила скупатися. Починаючи з цього року всі заборони й обмеження на частоту й тривалість водних процедур було скасовано, й тим самим скоротилося відсотків із 30 наших із татусем сварок. Затишку, втім, не було. Того ранку ми були знову посварені, — не пам’ятаю через що, — але на наступну прогулянку я вирушила в п’янкій самоті.
«Заразом скажу „привіт“ Таньці».
Але її ніде не було. А він біля «соборика» робив гарну «цигунську» гімнастику.
Уся дорога додому була зайнята думками про Створіння. Жіночі ревнощі, як каже Сашко, — найстрашніше лихо на світі. Кгм, гадаю, ти маєш підстави для того, щоб таке стверджувати. Жінка, коли ревнує, починає виробляти якусь страшну внутрішню отруту й сама марніє, починає хворіти… нидіти… О… Моя бідолашна душа, моє червоне тіло, що свербить від опіків…
Nach Mittag
Схоже, в мене з’явилася подружка. Нехтуючи денним відвідуванням пляжу, я провела дві пообідні години в товаристві Зінки, яка значно подорослішала. Невідомо, які чорти вгамували істеричні елементи її нестерпної вдачі, але з нею вже можна було по-людськи спілкуватися.
На пляж я вирішила втекти тільки тоді, коли обрій буде довершено чистий, коли Альхен звертатиме на мене відчутно більше уваги, а Створіння не манячітиме між нами (навіть лежачи на животі й длубаючи паличкою в бетоні під лежаком). Ну, а ще й safety uber alles! Тому, час від часу відлучаючись від веселої Зінки, я йшла в нашу кімнату, де спав батько, починала неквапно порпатися в особливо тріскучих целофанових пакетиках, потім переходила до холодильника, намагаючись якомога повільніше й рипучіше відчинити дверцята, потім у мене «розсипалися» касети просто на металеву тацю, яка чомусь стирчала в мене з-під дивана. Татусь підхоплювався, мов ошпарений, називаючи мене всілякими неприємними іменами, й вигонив за двері. Але, щойно залягала смуга тихого сієстичного сну — хитра кульгава Адора була тут як тут. Переливала безалкогольний тонік у тріскучий пластиковий стаканчик, притупуючи на рипучій мостині, потім діловито шаруділа кримською пресою. Зрештою, сонний і розлючений татусь заявив мені, що більше в священний період з першої до третьої до цієї кімнати я не смію навіть потикатися.
— Yes! — відповіла я і з почуттям виконаного обов’язку подалася на балкон до Зінки, грати в карти й розповідати про місячне.
Ми сиділи з викладеними на поруччя ногами й пили з високих склянок компот із порічок.
— Ну, то що ж цей твій йог?
— Інтрига століття. Я його цього року постараюся ТАК обробити!