Читать «Персі Джексон та Викрадач Блискавок» онлайн - страница 162

Тренувальні майданчики табору були порожні, виблискуючи в серпневому мареві. Всі мешканці будиночків пакували речі або бігали з мітлами та швабрами, готуючись до останньої перевірки. Аргус допомагав дітям Афродіти тягати валізи від «Гучі» та набори різноманітної косметики на пагорб, де чекав табірний автобус, щоб довезти їх до аеропорту.

«Ще рано міркувати про від’їзд, — сказав я собі. — Краще потренуйся».

Вийшовши на арену для фехтувальників, я виявив, що Луці прийшла в голову та сама думка. Його спортивна торба валялась на краю помосту. Він працював сам, із вигуками кидаючись на опудало в обладунках, вимахуючи мечем, якого я в нього раніше ніколи не бачив. Можливо, це був звичайний сталевий клинок, оскільки Лука легко рубав голови опудалам та проштрикував їхні нутрощі, напхані соломою. Його помаранчева футболка вихователя геть змокріла від поту, а вираз обличчя був такий, ніби його життю справді загрожувала небезпека. Я зачаровано спостерігав, як він розтяв животи цілій низці опудал, відрубуючи їм кінцівки та перетворюючи їх на купу соломи впереміш з обладунками.

Нарешті він помітив мене й спинився, замахнувшись.

— Персі!

— Вибач, — зніяковів я. — Я просто…

— Усе гаразд, — кивнув він, опускаючи меча. — В останню хвилину вирішив потренуватися.

— Ці опудала вже нікому не загрожуватимуть.

— Зробимо нові до наступного літа, — знизав плечима Лука.

Тепер, коли він кинув вимахувати мечем, я помітив, що меч цей якийсь дивний. Лезо було зроблене з двох різних сортів металу — з бронзи та сталі.

Лука помітив, що я дивлюсь на клинок.

— Ах, це? Нова іграшка. Підступний Меч.

— Підступний Меч?

Лука повернув лезо, і воно яскраво та небезпечно спалахнуло у променях світла.

— З одного боку тут небесна бронза, з іншого — загартована сталь. Може розрубати як смертного, так і безсмертного.

Я згадав, що сказав мені Хірон на самому початку моїх пошуків: герой ніколи не завдасть шкоди смертним без потреби.

— Я й не знав, що вони можуть виробляти таку зброю.

— Вони, можливо, й не можуть, — погодився Лука. — Це єдиний у своєму роді.

Він ледь помітно всміхнувся й вклав меча у піхви.

— Слухай, я саме шукав тебе. Як щодо того, аби востаннє сходити до лісу — знайти, з ким побитися.

Сам не знаю, чого, але раптом мене охопила нерішучість. Мені варто було радіти, що Лука ось так, по-дружньому, спілкується зі мною. Відтоді, як я повернувся після пошуків жезла, він тримався дещо відчужено. Я боявся, що він образиться, оскільки приділяв мені стільки уваги…

— Гадаєш, це непогана думка? — спитав я. — Себто…

— Та кинь, ходімо. — Зазирнувши в торбу, він витяг упаковку з шести бляшанок коли. — Напої за мій рахунок.

Я втупився в бляшанки з колою, ламаючи голову, де він міг їх узяти. У табірній крамниці не продавалася навіть звичайна содова, яку п’ють смертні. Пронести її контрабандою було також малоймовірно, хіба що звернутися до якогось сатира.

Звичайно, чарівні кубки за вечерею наповнювалися за твоїм бажанням, але смак все одно був не такий, як у справжньої коли з бляшанки.