Читать «Джеймс і гігантський персик» онлайн - страница 27

— Як цікаво! — вигукнув Джеймс. — А я ж досі навіть не замислювався про те, звідки береться сюрчання коників.

— Мій любий юний друже, — лагідно сказав йому Старий-Зелений-Коник, — у нашому світі є безліч речей, про які ти ще не замислювався. Ось, наприклад, як ти гадаєш — де розташовані мої вуха?

— Ваші вуха? Та ж на голові, звичайно. Усі розреготалися.

— То ти навіть цього не знаєш? — хихотіла Стоніжка.

— Краще подумай, — усміхнувся Старий-Зелений-Коник.

— Але ж вони ніяк не можуть бути деінде?

— Чому ж це?

— Ну… не знаю. І де ж вони у вас?

— Ось тут, — показав Старий-Зелений-Коник. — На животі, з обох боків.

— Не може бути!

— Ще й як може. А що тут такого дивного? Ти подивився б, де розташовані вуха в моїх кузинів-цвіркунів.

— І де ж вони в них?

— На лапах. На передніх, попід самими колінами.

— То ти й цього не знав? — глузливо перепитала Стоніжка.

— Жартуєте, — не повірив Джеймс. — Хто може мати вуха на лапах?

— Чому ж ні?

— Бо… бо це просто сміховинно, ось чому.

— А знаєш, що мені здається сміховинним? — вишкірилася Стоніжка. — Я не хочу нікого ображати, але, на мою думку, сміховинно мати вуха на голові. Принаймні це має страшенно кумедний вигляд. Зазирни якось у дзеркало і сам переконаєшся.

— Шкіднице! — втрутився в розмову Черв’як. — Чому ти завжди така груба й нетерпима до інших? Мусиш негайно вибачитися перед Джеймсом.

25

Джеймс не хотів, щоб Черв’як і Стоніжка знову почали сперечатися, тому він тут-таки спитав:

— Скажіть, пане Черв’яче, а ви теж умієте грати?

— Ні, але я роблю інші речі, причому доволі екстравагантні, — пожвавішав Черв’як.

— А які? — зацікавився Джеймс.

— Ну, — проказав Черв’як, — колись, як стоятимеш на полі чи в саду, подивися навколо і пригадай ці мої слова: кожна грудочка землі, кожне її найменше зернятко за останні кілька років обов’язково проходили крізь тіло Черв’яка! Хіба це не дивовижно?

— Але ж це неможливо! — здивувався Джеймс.

— Мій любий хлопче, це не вигадка.

— Тобто ви фактично ковтали цю землю?

— Як божевільний, — гордо підтвердив Черв’як. — З одного кінця заходило, з іншого — виходило.

— Але ж який у цьому сенс?

— Як це — який сенс?

— Навіщо ви це робите?

— Задля фермерів. Земля від цього стає гарна, м’яка, розсипчаста, і в ній чудово все росте. Якщо хочеш знати, без мене фермери не дали б собі ради. Без нас не обійтися. Ми — життєво необхідні. Тож нема чого дивуватися з того, що фермери нас люблять. Вони нас люблять навіть більше, ніж Зозульку.

— Зозулько! — озирнувся на неї Джеймс. — Вони й тебе люблять?

— Та кажуть, що так, — скромно зізналася Зозулька й почервоніла з голови до ніг. — У деяких місцях, наскільки мені відомо, фермери так сильно нас люблять, що купують цілі лантухи живих Зозульок, несуть їх додому, а тоді випускають на поле. Їм дуже подобається, коли в них на полі повно Зозульок.