Читать «Джеймс і гігантський персик» онлайн - страница 11

— Не повзаю, а ковзаю, — уточнив Черв’як.

— Ти слизька потвора, — скривилася Стоніжка.

— Ні, я не слизька потвора, — заперечив Черв’як. — Я корисне створіння, яке всі люблять. Запитай у будь-якого садівника. А ось ти…

— Я — сільськогосподарський шкідник! — вишкірилася Стоніжка й роззирнулася довкола, очікуючи схвалення.

— Вона так цим пишається, — усміхнулася до Джеймса Зозулька. — А я хоч убий не можу збагнути, чому.

— Я тут єдиний шкідник! — вигукнула Стоніжка, не перестаючи вишкірятися. — Якщо не брати до уваги Старого-Зеленого-Коника. Але його часи давно вже минули. Він уже застарий для шкідника.

Старий-Зелений-Коник зміряв Стоніжку нищівним поглядом великих чорних очей. — Юна колего, — зневажливо пирхнув він низьким неквапливим голосом, — я ніколи в житті не був сільськогосподарським шкідником. Я музикант.

— Свята правда! — підтримала його Зозулька.

— Джеймсе, — звернулася до нього Стоніжка. — Тебе ж звати Джеймс, правда?

— Так.

— Ну от, Джеймсе, чи ти хоч раз у житті бачив таку дивовижну велетенську Стоніжку, як я?

— Ніколи в житті, — зізнався Джеймс. — А як вам це вдалося?

— Дуже непросто, — відповіла Стоніжка. — Навіть дуже-дуже непросто. Послухай, що сталося. Я порпалася собі в саду під старим персиковим деревом, і раптом у мене під носом почала звиватися якась кумедна мала зелена штучка. Вона була яскраво-зелена, неймовірно гарна й нагадувала крихітний камінчик або кристалик…

— Ой, та я знаю, що це було! — вигукнув Джеймс.

— Це сталося й зі мною! — втрутилася Зозулька.

— Зі мною теж! — додала пані Павучиха. — Зненацька скрізь з’явилися малі зелені штучки! Земля аж кишіла ними!

— Я одну навіть проковтнув! — гордо сповістив Черв’як.

— І я! — зізналася Зозулька.

— А я проковтнула аж три! — вигукнула Стоніжка. — І до того ж це я розповідаю, а не ви! Не перебивайте мене!

— Вже надто пізно розповідати байки, — промовив Старий-Зелений-Коник. — Час уже спати.

— А я не буду спати в черевиках! — заволала Стоніжка. — Скільки їх ще там залишилося, Джеймсе?

— Я вже, здається, зняв пар із двадцять, — відповів Джеймс.

— Отже, залишилося ще вісімдесят, — сказала Стоніжка.

— Не вісімдесят, а двадцять дві! — зарепетував Черв’як. — Вона знову бреше.

Стоніжка залилася сміхом.

— Не дратуй Черв’яка, бо він ще простягне ноги, — забідкалася Зозулька.

На Стоніжку напала справжня істерика.

— Простягне ноги! — реготала вона, звиваючись і тицяючи на Черв’яка. — Які ноги? Де вони в нього?

Джеймс відчував явну симпатію до Стоніжки. Вона, звичайно, добряча капосниця, але як приємно було бачити, що хтось нарешті вміє сміятися. Він жодного разу не бачив, щоб тітка Шкварка і тітка Шпичка хоч раз усміхнулися.

— Нам справді треба трохи поспати, — наполіг Старий-Зелений-Коник. — Завтра буде важкий день. Чи не могли б ви, пані Павучихо, заслати нам ліжка?

13

За кілька хвилин пані Павучиха приготувала перше ліжко. Воно звисало зі стелі, підвішене на звитих з ниточок мотузках, нагадуючи радше гамак, аніж справжнє ліжко. Проте на вигляд воно було розкішне, а матеріал, з якого його сплели, мерехтів у блідому світлі, наче шовк.