Читать «Джеймс і гігантський персик» онлайн - страница 9

Майже не тямлячи, що він робить, мовби його притягав якийсь потужний магніт, Джеймс Генрі Троттер поволі рушив до гігантського персика. Він переліз через паркан і зупинився перед ним, дивлячись на його велетенські опуклі форми. Простяг руку і легенько торкнувся до нього кінчиком пальця. Персик був м’який, теплий і ледь волохатий, мов кошеня. Джеймс підступив ще ближче й потерся щокою об його м’якесеньку шкірку. І тут він зненацька помітив трохи збоку і трохи знизу, біля самісінької землі, отвір у шкірці персика.

10

Це був доволі великий отвір, діра, що її могла видовбати якась тварина завбільшки, скажімо, з лисицю.

Джеймс опустився навколішки й засунув у діру голову й плечі.

А тоді й незчувся, як заліз усередину. Поліз далі.

Це не просто діра, схвильовано подумав він. Це тунель!

У тунелі було волого й тьмяно, а все довкола було просякнуте гіркувато-солодким запахом свіжого персика. Під ногами було мокро, стіни були липкі, а зі стелі крапав персиковий сік. Джеймс роззявив рота і впіймав язиком кілька краплинок. Вони смакували просто казково.

Тепер Джеймс повз угору, немовби тунель піднімався до самої середини гігантського плоду. Щокілька секунд він зупинявся й відгризав кавальчик стіни. Нутрощі персика були солодкі й соковиті, вони пречудово його бадьорили.

Він проповз іще кілька метрів і раптом — торох — гупнувся потилицею об якусь страшенно тверду річ, що загородила йому шлях. Підвів голову. Просто перед ним здіймалася міцна стіна, зроблена, на перший погляд, з дерева. Він помацав її. На дотик вона й справді нагадувала дерево, але була всіяна зазубринами й глибокими рівчаками.

— О Господи! — сказав він. — Я знаю, що це! Це ж кісточка всередині персика!

Тут він помітив маленькі дверцята, вирізьблені в цій кісточці. Штовхнув їх. Вони відчинилися. Він заповз у дверцята і навіть не встиг роздивитися, куди потрапив, як почув чийсь голос:

— Дивіться, хто тут!

А тоді пролунав інший голос:

— А ми тебе чекали!

Джеймс завмер, а його обличчя зблідло від жаху.

Він хотів було підвестися, але його коліна так тремтіли, що він знову присів на долівку. Озирнувся, сподіваючись застрибнути назад у тунель, але дверцята зникли. За його спиною була тепер тільки неприступна руда стіна.

11

Джеймс поволі обвів кімнату своїми великими наляканими очима.

На нього пильно дивилися якісь істоти, що сиділи на кріслах або напівлежали на дивані.

Істоти?

Чи то були комахи?

Але ж комахи зазвичай маленькі, правда? Скажімо, коник-стрибунець — це ж комашка.

А що б ви сказали, якби побачили такого коника, але завбільшки з собаку? Завбільшки з великого собаку. Чи ви б тоді назвали його комашкою?

Отож прямісінько навпроти Джеймса сидів Старий-Зелений-Коник завбільшки як великий пес.

А біля Старого-Зеленого-Коника сидів величезний Павучисько.

А біля Павучиська сиділа гігантська Зозулька-Боже Сонечко, що мала дев’ять чорних крапочок на своїх яскраво-червоних крильцях.