Читать «Джеймс і гігантський персик» онлайн - страница 12

— Сподіваюся, вам тут буде зручно, — звернулася пані Павучиха до Старого-Зеленого-Коника. — Я зробила його якнайм’якшим і шовковистим. Звила з найтонших павутинок. Вони набагато кращої якості, ніж ті, з яких я роблю власне павутиння.

— Дуже вам дякую, дорогенька, — зрадів Старий-Зелений-Коник, умощуючись у гамаку. — Ах, це саме те, про що я мріяв. Усім на добраніч.

Далі пані Павучиха звила другий гамак, у який залізла Зозулька.

Після цього вона звила трохи довшого гамака для Стоніжки і ще довшого для Черв’яка.

— А тобі яку постіль зробити? — запитала вона Джеймса, коли черга дійшла до нього. — Тверду чи м’яку?

— М’яку, якщо можна, — відповів Джеймс.

— Та годі вже тобі роззиратися довкола, може, візьмешся за мої черевички! — поквапила його Стоніжка. — З такими темпами ми з тобою ніколи не ляжемо спати! І прошу тебе акуратненько складати їх парами, а не кидати за спину як попало.

Джеймс зі страшенною швидкістю скидав Стоніжчині черевички. Для цього треба було на кожному з них розв’язувати шнурівки, позав’язувані якимись неймовірно заплутаними морськими вузлами. Джеймс розплутував їх, смикаючи нігтями, і то було нелегко. На це пішло майже дві години. І коли Джеймс нарешті стяг останній черевичок і вишикував їх усіх — двадцять одну пару — рівненьким рядочком, Стоніжка вже міцно спала.

— Стоніжко, прокидайтеся, — легенько штурхнув її Джеймс під бік. — Треба лягати в ліжко.

— Дякую, мій дорогенький, — озвалася Стоніжка, розплющуючи очі.

Вона злізла з дивана, подріботіла по кімнаті й умостилася в гамаку. Джеймс заліз у власний гамак. Ой, який він був м’якенький і зручний порівняно з тими твердими дошками, на яких його змушували спати вдома тітки.

— Світло, — сонним голосом додала Стоніжка.

Нічого не відбулося.

— Вимкни світло! — голосніше мовила вона. Джеймс озирнувся довкола, не знаючи, до кого вона звертається, але всі вже спали. Старий-Зелений-Коник хропів на всю кімнату. Зозулька дихала з присвистом, а Черв’як скрутився, неначе пружина, в гамаку й сопів, роззявивши рота. Ну а пані Павучиха звила собі в одному з закутків кімнати симпатичне павутиння, і Джеймс чув, як вона бурмоче щось лагідно крізь сон, лежачи в самому центрі цього мережива.

— Я сказала — вимкни світло! — сердито гаркнула Стоніжка.

— Це ви до мене? — здивувався Джеймс.

— Ну а до кого ж іще, роззяво! — обурилася Стоніжка. — Ця ідіотка Світлячка-Хробачка так і заснула, не загасивши свого світла!

Уперше, відколи він потрапив до цієї кімнати, Джеймс подивився на стелю й побачив там справжню дивовижу. Посеред стелі, чіпляючись за неї шістьма лапами, стояла догори дриґом якась мовби гігантська безкрила муха (завдовжки з метр), а охвістя цієї почвари палало, наче вогонь. Воно світилося сліпучим зеленкуватим сяйвом й освітлювало всю кімнату яскравіше за найяскравішу електролампочку.

— То це і є та Світлячка-Хробачка? — здивувався Джеймс, мружачись від світла. — Мені вона геть не подібна до хробака.

— Та вона ж, вона, — відповіла Стоніжка. — Принаймні вона так себе називає. Хоч ти, звісно, маєш рацію. Вона ніякий не хробак. Світляки-хробаки ніколи хробаками не бувають. Це просто безкрилі мухи. Ану, прокинься, ледацюго!