Читать «Тінь Каравели» онлайн - страница 51

Я наздогнав матір. Вона не купила ножів для м'ясорубки й була геть роздосадувана.

— Де тебе носить? Завжди коники викидаєш! Чого це в тебе кишеня відвисла?

Вона витягла підшипник, і я відчув, що стаю багряно-червоним.

— Знайшов, — хрипко сказав я.

— Обов'язково треба всякий мотлох підбирати! Забери з очей.

Я в душі порадувався материному невігластву в техніці й повільно віддихався.

— Не можу збагнути, в що тебе одягати, — сказала мати. — Ходімо пошукаємо знову.

Я був ладен на все, навіть на ті парусинові штанці, аби тільки залишити небезпечне місце. І нарешті нам пощастило!

Худа рішуча жінка запропонувала нам штани дивовижної краси.

Це був напівкомбінезон із вельвету (його тоді чомусь називали «бархат»). Чорні штани, малинові груди, такі ж відвороти внизу й широкі шлейки з блискучими пряжками. Я від хвилювання навіть забув про підшипник. Уявив собі, як з'явлюся перед Майкою у такому мужньому вигляді, й гаряча хвиля захоплення накрила мене з головою.

Але тітка назвала таку ціну, що матір хитнуло. Вона навіть сказала:

— А совість у вас є?

Жінка відповіла, що совість є, та грошей за неї не дають, а жити треба. До того ж товар закордонний, американський.

Мабуть, ці штани потрапили до нас в одній із посилок — тих самих, які разом із яєчним порошком і тушонкою Америка посилала нам під час війни.

Мені дуже кортіло придбати закордонні штани. Я ладен був обіцяти матері і цілковитий послух на вічні часи й суцільні п'ятірки в табелі. Але мати й жінка торгувалися, і не можна було втручатися, щоб не зіпсувати справу.

Нарешті чудо звершилося. Згорток зі штанами перейшов до мене в руки, і сонце засяяло удвічі яскравіше.

Життя складається з безперервної зміни радостей і прикрощів.

Вдома, коли я одягнув обнову, мати ахнула, опустилася на стілець і раптом почала сміятися. Чимраз голосніше й веселіше.

— Санкюлот, — казала вона. — Гаврош! Жах, слово честі!

Що таке «санкюлот», я не знав, а в слові «Гаврош» не бачив нічого смішного. І до чого тут жах!

Я ображено повернувся до дзеркала. Ну й що? Слід сказати, що штани були саме враз, сиділи як влиті. Правда, довгуваті, на ногах збиралися в гармошку, та й ширина внизу була, мабуть, надмірна. Малинові манжети підмітали підлогу. Але це навіть надавало особливого шику!

Мати, проте, думала не так. Вона вже перестала сміятися.

— Так, без переробки не обійтися…

(Цього ще бракувало! Яка переробка!)

Мати дивилася, прицілюючись.

— І взагалі… Навіщо тобі на літо довгі штани? Я тобі дві пари зроблю.

Я заскиглив.

Але мати вже прийняла рішення. Вона заявила, що плату за штани віддала подвійну, отже, мати двоє штанів за ці гроші правильно й справедливо.

В кімнаті брязкали ножиці й стукотіла машинка. Вона мені здавалася кулеметом, що відкрив вогонь зі зрадницької засідки.