Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 94

— Не густо четвірок, не густо. Я сподівався, що картина буде веселіша… Ну, для початку й на це погодимось. Тобі пощастило, ми на завтра свого крейсера в море лаштуємо. Підемо заберемо рибу в нашої риболовецької бригади. Отож готуйся.

Я одразу ж побіг шукати Ілька. Він сидів у себе за хатою і стріляв з рогатки горобців.

— Ага, а я у море йду на «Зорі»!

— Бреши краще, — сказав Ілько так байдуже, що я аж розсердився.

— А навіщо мені брехати? Завтра на світанку зі швартових знімаємось! Рибу забирати підемо.

Ілько опустив рогатку.

— То це таки правда?

— Авжеж, правда. Мене з собою дядя Влас бере.

— Ох, ти!.. — не стримав Ілько заздрісного вигуку. — А може, й мене дядя Влас візьме, як я попрошусь?

— Не візьме, — упевнено відповів я, — У тебе в табелі двійки є. А він мені ще раніше сказав, що коли в табелі буде хоч одна двійка…

Тут я схаменувся. Але Ілько одразу ж здогадався, в чім річ, і зневажливо сказав:

— Подумаєш, двійки в табелі! Буду я собі мозок сушити. Прій вже ти над книжками. А я ось як закінчу школу, то сам у риболовецьку бригаду попрошусь. І візьмуть. Знаєш, яким я рибалкою буду? На все Чорне море! Це вже я твердо вирішив… А ти ким будеш?..

— Тато каже, що інженером або лікарем…

— Пхе!.. — скривив губи Ілько. — Так то ж — тато, а самому тобі ким хочеться бути?

— Військовим моряком.

— Це діло, — погодився Ілько. — Це тобі не якийсь там лікар, що тільки й знає: «дихайте» та «не дихайте» та ще «ось вам порошки» і він зареготав.

— Гайда в кіно, — запропонував я. — Мені мама цілого карбованця дала.

Але в кіно ми не потрапили, Напроти цигаркового кіоска Ілько зненацька зупинився.

— А знаєш що? Давай не підемо в кіно. Ти краще позич мені десять копійок.

— Навіщо?

— Сигарет куплю, «Десну». Сірники у мене є, а сигарет немає.

Я знав, що Ілько покурює. Одного разу Марія Степанівна навіть тютюн з його кишені витрусила. Але при мені він ще ні разу не палив. Я вагався: дати йому десять копійок чи ні?..

— Шкода? Я ж віддам. Підемо зараз на берег, покуримо. А дома скажеш, що в кіно був.

— А тобі продадуть? — нерішуче запитав я.

— Ха! Давай карбованця, я розміняю.

Продавщиця спершу справді відмовила:

— Ти ще малий курити.

— Що ви, тьотю! Хіба ж я собі? Батько послав. А я ще зроду не курив. Я ж знаю, що це — шкідливо, ми в школі учимо….

— Ну, коли батькові…

За хвилину ми вже мчали до берега. Тільки біля кінотеатру Ілько на мить зупинився, нагнувся й підняв із землі використаний квиток.

— На! Покажеш матері, що в кіно був. А як спитає, яка картина, то назвеш, яку вже бачив.

— Вона ніколи не питає.

— То ще краще.

Ми сіли під скелею, яка ховала нас від людських очей. Ілько витяг з кишені сигарети і вправно стукнув великим пальцем по пачці.

— Бери, — запропонував мені.

Я вагався. Було трохи страшно. Мій тато палив, але я ще ніколи не чіпав його цигарок, хоч часом і було таке бажання — потягти раз, спробувати, як воно… Тепер спокуса дуже близько. Варто тільки простягти руку. Ніхто не побачить. І ніхто не знатиме, крім Ілька. Але Ілько — хлопець надійний, нікому не скаже.