Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 95

— Та бери, — наполягав він. — Ти ж тепер — моряк, на шхуні плаватимеш!

Це переконало. Справді, якщо Ілько й не плаватиме, та курить, то чому б і мені не спробувати?

Ілько дав мені припалити, потім припалив і сам, випустив з рота густий клубок диму. Я теж пухнув димом.

— Бачиш, зовсім не страшно, — сказав Ілько. — Тільки ти затягуйся. Ось так, диви…

Він втяг у себе дим і випустив його тепер уже двома цівками з ніздрів. Я теж спробував, але закашлявся. Ілько засміявся і зверхньо сказав:

— Ще не вмієш. Ну, нічого, навчишся. Я теж раніше не вмів. Так ми сиділи, курили і розмовляли про те, про се. Голова у мене трохи наморочилась, і всього мене охоплювало якесь безвілля, сковувала млість. Я подумав, що це навіть добре, що Ілько порадив купити сигарети. Сам би я й не спробував, як це — курити.

— Ану глянь, скільки коштує квиток? — запитав Ілько.

Я подивився.

— Тридцять копійок.

— Ну, то дай мені ще двадцять, а в тебе залишиться сімдесят.

— Навіщо?

— Мені треба… А в тебе ж квиток є… Та завтра ж ти у море йдеш, тобі гроші не потрібні, бо там магазинів і кінотеатрів немає… А поки ти повернешся, у мене будуть, і я тобі віддам.

Іншим разом я, може, й не позичив би Ількові грошей, бо він завжди віддає то металевою кулькою від якоїсь машини, то зіпсованою радіолампою, то ще чимось не дуже мені потрібним, але цього разу я не міг відмовити… Від курива я ще перебував у стані якогось млосного безвілля. А крім того, мені здавалось, що ми ще ніколи не були з Ільком такими друзями, як зараз. І я сказав:

— На… І віддавати взагалі не треба.

— Та чого, я віддам… — беручи гроші, не дуже впевнено сказав Ілько і додав: — От ти у мене кореш справжній!.. Я теж не скупий, тільки — бідний. Тато своїм шевцюванням заробляє мало, та часом і випити любить. А ще ж і сестричка маленька є. І нагодуй всіх, і зодягни… Ось як закінчу школу та піду в риболовецьку бригаду, тоді ми заживемо!.. Я татові в подарунок нову сорочку куплю. А Настусі платтячко справлю, черевички і пальто на зиму. Їй уже наступної осені теж у школу.

Мені було якось дивно й цікаво слухати Ілька.

Я знав, що в нього і в Настусі була мама, ще молода і дуже вродлива жінка. Жили вони й тоді бідно, бо тато після фронтових ран часто лежав у лікарні. Спершу йому двічі різали одну ногу, а потім відрізали й другу… І коли він, нарешті, повернувся з лікарні без обох ніг, Ількова й Настусина мама кудись поїхала та й не повертається. І живуть вони тепер тільки втрьох. Про свою маму Ілько згадувати не любить.

Я ще ніколи не задумувався, як житиму і що робитиму, коли зароблятиму гроші. Гроші у нас завжди є, і ми завжди купуємо що кому треба. А у мами стільки всяких платтів, що вже і в шафі не вміщаються, і вона лається з татком за те, що він досі не купив ще одну шафу…

Мені стало жаль Ілька. І його тата. І його сестрички Настусі, у якої навіть немає платтячка та черевичків… У мене промайнула думка, щоб віддати Ількові й решту своїх грошей. Але одразу ж я передумав віддавати, бо все одно така сума йому не допоможе…