Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 74
Дмитро Ткач
Коли ми з Маринкою повертались додому, я попросив:
— Якщо ненароком зустрінеш маму, то не кажи про двійку.
— Не скажу, — пообіцяла вона. Потім, помовчавши трохи, додала: — Тільки ти, Левко, виправ двійку.
Сказала вона це так щиро, що я навіть на неї не образився. А вона ще умовляла:
— Це ж — неважко… От прийди сьогодні додому, поїж і сідай за книжку. По кілька разів перечитуй, щоб добре запам'ятовувалось. Я теж так роблю, Ти думаєш, що мені легко все дається? Де там! Читаю, аж очі на лоба лізуть!.. А коли щось неясно буде, то й я допоможу.
Маринка була другою ученицею після довгов'язого Павки, вона тільки математику гірше знала, ніж він, а решта все у неї «відмінно». І вона, звісно, могла б мені допомогти, але почуття хлоп'ячого самолюбства змусило мене відмовитись.
— Я й сам, як захочу…
— Ну от і гаразд! — радо промовила Маринка і запропонувала: — Ходімо до мене, я тобі нову пісню зіграю.
Маринка добре грає на баяні, який їй ще в другому класі купила мама, бере участь у гуртку художньої самодіяльності. Послухати її гру мені хотілось, і я одразу ж погодився.
Маринчиної мами дома ще не було. Вона працювала на тому ж рибкомбінаті, що й мій татко, тільки не директором, а робітницею у консервному цеху. Коли в нас у хаті заходила про неї мова, то татко її хвалив:
— Передова робітниця. І сама працює добре, й іншим допомагає.
Мама чомусь невдоволено відповідала:
— Їй що? Відпрацювала сім годин і — до наступного дня. А тут за домашніми клопотами ніколи й угору глянути. Так накрутишся за день, що аж кісточки болять.
— Таж і вона дома по хазяйству крутиться, — заперечував татко.
— Що ти рівняєш її квартиру до нашої! Та тут тільки з одним пилососом натягаєшся! І килими, й портьєри, і паркет!..
І тоді татко змовкав.
Квартира у Маринки справді була маленька, не те, що наша. Кімната, кухня, невеликий коридорчик. І меблі були не такі важкі та дорогі, як у нас, а простенькі, дешеві. І килимів не було на стінах та на підлозі. І картини — не картини, а ті копії, що продаються в магазині культтоварів.
Але коли Маринка витягла баян і заграла, то я одразу ж забув думати про хату. Вона грала: «Хай завжди буде сонце…» І поки вона грала, я сидів, слухав та милувався з того, як спритно бігають її тендітні пальці по блискучих ладках.
Тим часом прийшла Маринчина мама, побачила мене й здивувалася:.
— О, кого я бачу! Левко у нас!..
— Це я йому нову пісню граю, — пояснила Маринка.
— Ну, грай, грай, — задоволено сказала мама. — Вона ще не замучила тебе, Левко?
— Ні, — сказав я. — Гарно грає. І пісня гарна.
— Що нового сьогодні в школі? — поцікавилась жінка. — Як минув перший день?
У мене похололо в грудях. А що, як раптом Маринка проговориться про мою двійку? Адже вона пообіцяла тільки моїй мамі нічого не казати!.. Але Маринка почала розповідати, які в нас будуть нові предмети, що нам задали на завтра.
А я поспішив додому.
Дома мене, як завжди, ніхто ні про що не розпитував. Та й нікому було. Мама лишила на столі записку, що борщ і котлети в холодильнику, а вона пішла до кравчині. Тато був ще на роботі.