Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 75

Пообідавши, я сів до столу, розгорнув підручник. Вирішив, що б там не було, добре вивчити уроки. Не хочу я більше терпіти такого сорому, як сьогодні. Та й Маринці пообіцяв…

Через якийсь час з незвички довго сидіти за книжкою я почав позіхати. Але боровся сам із собою. Походив трохи по кімнаті і знову почав перечитувати прочитане.

Згодом знадвору долинув Ільків свист. Він викликав мене на вулицю. Ми ще зранку домовились, що підемо грати в футбол, бо свій велосипед я так і не відремонтував, не було нагоди випросити у мами грошей. Я не озивався. Він свистав ще й ще. А потім почав гукати:

— Левко-о-о!

Але я таки твердо вирішив добре вивчити уроки. Незримо біля мене стояла Маринка.

Ілько погукав-погукав та й пішов.

11. ШТОРМ НА МОРІ

Я прокинувся вдосвіта від якогось невиразного гулу.

Кинувся до вікна. Крізь світанковий морок побачив, як гойдаються дерева під могутніми ударами рвучкого вітру. Почув, як важко й нестримно стугонить море.

Вночі почався шторм.

Заснути я вже не міг. Я люблю море завжди, а надто, коли воно штормить. Одразу ж вирішив, що в школу виберуся з дому раніше, щоб ще завернути до берега та помилуватися штормом.

Ледве діждався, поки повставали тато й мама. Мама почала готувати сніданок, але мені не терпілось. Я попросив:

— Дай мені грошей, у школі в буфеті поснідаю, бо щось їсти не хочеться.

Мама звела на мене злякані очі.

— А ти, бува, не захворів?

Я забув сказати, що моя мама вважає себе неабияким знавцем всіляких хвороб. І дуже любить лікувати. Ледь заболить у тата чи в Мене голова, ледь хтось із нас кашлянув зайвий раз, як мама одразу ж витягає з своєї шкатулки всілякі пірамідони, сульфідини, анальгіни і починає з ними чаклувати, як справжній лікар. Коли б у мене була така пам'ять на уроки, як у мами на ліки, то я був би у школі першим учнем!..

Ось і зараз вона притулила долоню до мого лоба і сказала:

— Ніби є жар… На ось градусник і полеж п'ять хвилин. Одвернувшись, я натер пальцем на градуснику тридцять шість і шість десятих і поклав його в кишеню.

Коли спішиш, то й п'ять хвилин здаються тобі вічністю. Але ось, нарешті, й вони минули. Я показав градусник мамі. Вона здивовано знизила плечима:

— Хм?.. Температура нормальна… Однак випий ось цей порошечок, а в школі поїж гарненько.

Я одразу ж його проковтнув, запив водою, взяв у мами гроші і побіг з хати.

Під яскравим ранковим сонцем, під зовсім чистим, без жодної хмаринки небом від берега і до молочно-синьої смужки небосхилу гойдалося море. Гналися одна за одною високі хвилі. Вода була в одному місці темна, в другому — сіро-зелена, а в третьому — чорно-синя. Коли по ній пробігав дужий і пружний вітер, вона швидко міняла свої кольори. Схоже було, ніби поверхня води знизу, з самих морських глибин, освітлюється різнобарвними вогнями.

Бувають шторми з чорним низьким небом, з важкими кошлатими хмарами, з густими й холодними дощами. Тоді море — темне, люте і неприступне.