Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 64
Дмитро Ткач
Виручив усіх нас Географ Географович. Він сказав:
— Залиште нас з Левком. Вам, Маріє Степанівно, на урок пора. А ви, товаришко Лебідь, ідіть додому. Ми з Левком тут самі ще поговоримо.
4. РОЗМОВА ТРИВАЄ
Учителька і мама пішли, а Географ Географович запитав:
— Ну так що, козаче, до плачу дійшло?.. І не соромно оце тобі стояти та кулаками сльози витирати?..
Я кинув насторожений погляд на директора. В його очах витанцьовували глузливі блискітки. Плакати мені зразу ж перехотілось, і я зізнався:
— Соромно. А плачу я навмисне.
— Я це одразу й зрозумів. Ти, Левко, хлопець метикований, розумний і… хитрий. Тільки я ніяк не втямлю, навіщо ти хитруєш проти самого себе?..
Я запитливо глянув йому в очі, бо те, що він сказав, справді зацікавило мене.
— Авжеж, — підтвердив Географ Географович, — проти самого себе. Вірша ти так і не знаєш! Учительці — що? Вона знає. А ти — ні. От і виходить, що ти не проти вчительки хитрував, а проти самого себе, бо сам же в дурнях і лишився… Або, скажімо, ти переписав у когось задачу. Не сам розв'язав, а переписав. І знову ж — собі на гірше. Бо той, хто сам задачу розв'язав, здобув нові знання, порозумнішав, а ти знову, як був, так і лишився в дурнях…
Говорячи все це, Географ Географович ходив по учительській туди й сюди. Нараз спинився.
— То ти так і не вивчив «Каменярів»? І зараз не знаєш?
— Н-ні…
— А-я-я!.. — скрушно похитав головою Географ Географович. — Такий вірш!.. Ось ти тільки послухай.
І він щиро та просто проказав, ніби розповідав про самого себе:
Я не зводив з Географа Географовича очей. Мені здалось, що передо мною стоїть не він, а той, досі не відомий мені каменяр, у якого «чоло життя і жаль порили», стоїть із залізним молотом у руках, а в очах у нього горить гарячий любові жар. І я чую голос, який кличе твердо і владно:
Коли голос замовк, я не одразу отямився. Ще якийсь час стояв мовчки і дивився перед себе… Я прийшов до тямку тільки тоді, як Євграф Євграфович поклав мені руку на плече:
— Поговорили ми з тобою сьогодні гарненько. Давно я вже не мав такого задоволення… Ну, а про те, щоб залишатись у п'ятому класі на другий рік, то ти й з голови викинь. Про шостий думай і добре думай!..
5. МИ З ІЛЬКОМ ПОБИЛИСЬ
Ми з Євграфом Євграфовичем засиділись за одвертою розмовою, і я йшов додому не з хлопцями, як завжди, а сам. Але то й добре. Ніхто не заважав думати. А думав я про Євграфа Євграфовича. І про себе. Тепер мені хотілося будь-що показати директорові, що я — теж не останній. Не Марії Степанівні показати, не мамі й татові, а саме Євграфу Євграфовичу. Щось у моїй душі народилось таке хороше, що аж сміятись хотілось.