Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 44

— Проходьте, проходьте!.. Чого зупинились! — крикнув на них конвоїр. Навіть каска та мундир не могли приховати його старості.

Вони зрушили з місця. Але тепер уже їхні очі жадібно шастали по обличчях людей, що човгали й човгали своїми дерев'яними черевиками. Не було сумніву, що голос долинув з натовпу оцих обірваних, виснажених, нещасних людей.

І вони не помилилися.

— Я бачу… — прошепотіла Марта. — Он він… з бородою…

Тепер Зайднера впізнали і Юра з Петею. Впізнали по очах.

А може — по усмішці. Він навмисне посміхнувся, щоб привернути їхню увагу.

Але який же він був несхожий на себе! На ньому ніколи не було такого лахміття, у нього ніколи не було такого довгого скуйовдженого білого чуба і сивої бороди.

— Ви йдіть, а я поверну за ним, — сказала Марта своїм друзям. — Нам треба дізнатися, в якому таборі він сидить.

Хлопці кивнули на знак згоди. Юра попередив:

— Будь обережна, Марто. Дівчина назирці пішла за колоною.

Ось уже й околиця міста, а валка суне й суне далі.

За містом — переліски, горби. А серед горбів — довгі бараки, обнесені колючим дротом у кілька рядів. Туди й попрямувала валка ув'язнених.

У цьому ж напрямку ішли ще люди, і Марта не боялась, що конвоїри звернуть на неї особливу увагу. Навпаки, тут, за містом, конвоїри не забороняли стороннім підходити ближче до валки, навіть дозволяли кидати в'язням хліб, картоплину чи цибулину…

Ой, як же шкодувала Марта, що в неї нічого з собою не було!..

Вона тільки провела пана Зайднера довгим поглядом, постояла ще трохи, поки валка заховалася за колючим дротом і розсіялась по бараках, і пішла геть.

Та нічого! Тепер вона вже знала, що робити далі.

Дома, у вагончику, Марта розповіла про все хлопцям. Вони довго не спали, радилися, як допомогти панові Зайднеру.

Ні, вони, звичайно, не могли зробити для пана Зайднера багато. Але їхні передачі підтримували його сили. Майже всі ті гроші, які їм усе скупіше й скупіше видавав Янчук, вони витрачали на пана Зайднера. Тепер у них була щоденна турбота, радісна й тривожна.

3

І ось, нарешті, перша записка від пана Зайднера!

Так дивно це вийшло. Вона кинула йому булочку. Він, здається, нахилився, підняв її. Але коли валка пройшла, то Марта побачила: булочка лежить на дорозі. Вона з жалем підняла її з землі, дивуючись, що б це могло означати?

Та раптом зрозуміла, що це не сьогоднішня булочка, а вчорашня. Сьогоднішня була свіжа, а ця — черства. Спершу ні про що не здогадалася. А потім побачила, що булочка в, одному місці розрізана. Просунула палець у той розріз: папірець…

Тоді швидко-швидко пішла геть, не чуючи під собою землі.

Ускочивши у вагончик, Марта одним подихом видихнула:

— У мене записка!

— Від кого? Яка записка?.. — разом кинулися до неї хлопці.

— Від пана Зайднера!..

Три голови схилилися над малесеньким папірцем. «Спасибі, рідні мої! Скоро зустрінемось. Будьте обережні». Від цих слів дітям потеплішало на серці.

— Давайте, я цю записочку в себе заховаю, — сказала Марта. — У мене Кріт ніколи не знайде. І не здогадається.

— Тільки б не повіз нас знову кудись звідси, — промовив Юра. — Щось він дуже мовчазний ходить. Думає про щось