Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 46

Він розпустить і решту артистів, лишиться тільки з власною групою і заховається в оцій завірюсі, щоб потім зорієнтуватися, куди діватись далі…

Радянські війська нестримно наступають зі сходу. Війська союзників ідуть із заходу. Хто з них буде тут, у Кобурзі, швидше? Хай хто завгодно — американці, англійці, французи, тільки не росіяни! Якщо його тут накриють радянські солдати, тоді — капець! Смерті не минути.

Але хіба ж для того він утік за тисячі кілометрів, у Німеччину, щоб тепер накласти головою? А чи не краще було б не ждати, поки прийдуть американські війська, а самому піти їм назустріч?

Він діяв спокійно. Видав артистам, які ще лишилися, якусь грошову мізерію і сказав розходитись куди кому хочеться. Два вагончики (в одному тепер жив він сам, а в другому — Юра, Петя і Марта) закотив у глухий куток занедбаного парку і почав шастати по місту, ловлячи і зважуючи всі найновіші чутки та офіціальні повідомлення.

Тепер тільки треба вчасно зорієнтуватись. Що б там не було, а на кінець війни він повинен опинитись на тій території, де будуть війська союзників. Та сталося так, що дальша доля Владислава Янчука була вирішена без його участі.

Поки радянські війська штурмували лігво фашистського звіра — Берлін, поки вони знищували та брали в полон останні розпорошені загони гітлерівців, американські війська без бою увійшли в Кобург. Німецькі солдати і офіцери покірно складали зброю, а цивільні виходили назустріч американській армії в святковому одязі, з квітами.

Янчук з радості мов збожеволів. Дізнавшись, що американські війська вже в місті, він, як вихор, влетів у дитячий вагончик, блідий і розхристаний, і закричав:

— Слава американській армії! Ви чуєте, поросята? Американські війська вже тут!

І подався кудись, наче з ланцюга зірвався.

Юра, Петя і Марта були приголомшені.

5

Багато чого змінилося відтоді, як дев'ятого травня 1945 року гітлерівська армія капітулювала.

Сталися зміни і в концентраційному таборі.

Замість вартових німців стали вартові від самоврядування.

Але все ж це були вартові.

Замість коменданта німця став комендант американець. Але все ж це був комендант. Змінилися й порядки. Було організовано трійцю, куди входили той же комендант, німець від магістрату і представник від ув'язнених. Ця трійця була керівним органом у таборі.

Людей уже не ганяли на тяжку роботу, їх не били і не морили голодом. Навпаки, американці одразу ж дали добрі пайки, часом навіть давали шоколад. Але все ж табір існував і навколо бараків залишився колючий дріт. Полонені були відрізані від навколишнього світу, як і раніше. Серед них ходили чутки, що багато концтаборів уже ліквідовано, але потім виявлялося, що чутки ті невірні, що у всіх концтаборах ще сидять люди і там настановлено такий же порядок, як і в концтаборі Кобурга.

Нарешті одного дня десь перед обідом до табору прибуло високе начальство. В приміщення комендатури почали викликати полонених. Викликали по одному. Одного випускали, а іншому наказували зачекати. Табір гув, як розворушений рій.