Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 12
Григор Угаров
— Ви дивна людина, сер! Вимагаєте документального посвідчення, наче сумніваєтесь у моїх словах!
Загорський уважно читав папірці й не відповідав.
— Ми дамо вам корабель, наукову апаратуру, персонал, — вів далі Кріпс, — спорядимо солідну експедицію і виділимо велику суму грошей! Якщо нам пощастить подолати те кільце таємничих сил, то Джон Равен не залишиться в боргу перед вами! Ви матимете найкращу в Штатах наукову лабораторію!
— Зрозуміло, коли буду здоровий! — посміхнувся Загорський.
Фенімор Кріпс підвівся й схвильовано простяг руку вченому.
— То ви погоджуєтесь, сер?
— Так. Це становить для мене інтерес з наукової точки зору. Тому я відмовляюся від останнього пункту угоди — мені не треба ніякої винагороди! А сенаторові Джону Равену я хотів би побажати єдине — хай його зусилля будуть спрямовані на захист миру. Його ракети не принесуть людям нічого доброго!
Кріпс потиснув професорові руку і, не звертаючи уваги на його останні слова, запитав:
— Скільки днів вам треба на підготовку?
— Не більше місяця, — відповів Загорський.
Фенімор Кріпс натиснув кнопку, і з екрана телевізора всміхнулася молода секретарка.
— Хай зайде капітан Браун!
— Зараз, сер, — відповіла тендітна білява секретарка з високою зачіскою.
Ту ж мить до кабінету важкою ходою увійшов кремезний, широкоплечий, засмаглий бородань.
— Дозвольте познайомити вас з нашим морським вовком, — звернувся Фенімор Кріпс до Загорського.
— Жозеф Браун, — капітан простяг професорові важку волохату руку.
Він сам налив собі чарку віскі й вилив у широко роззявлений рот. Потім витер долонею губи, вдоволено скривився й повернувся до Загорського:
— На коли готувати корабель, сер?
— На кінець серпня.
— Вертоліт теж брати на борт?
Загорський здивовано поглянув на капітана.
— Я не просив вертольота!
Жозеф Браун зареготав.
— Він згодиться для прогулянок. Адже вам набридне сидіти день і ніч на кораблі. Отже, вертоліт не завадить!
Але Загорський думав про інше. Пропозиція взяти з собою вертоліт підказала йому одну думку, і він схвально кивнув головою.
— І, зрозуміло, треба захопити з собою ящик віскі! — засміявся Браун.
— Про це я подбаю, — втрутився в розмову Кріпс. — А ти включи до складу екіпажу Макса Шнайдера-Акулу. Я хочу, щоб він був з нами!
Загорський повторив подумки це прізвище. Йому здалося, наче він його вже десь чув. Розмова зайшла про щось інше. Потім професор запитав Кріпса:
— Ви теж попливете з нами?
— Мені треба врятувати з джунглів Абалули свою дружину, — жартівливо відказав Кріпс.
Жозеф Браун, який добре знав директора пароплавної компанії, зареготав. Він налив собі ще одну чарку віскі й запитав:
— Хіба ви одружені?
— Так, ось уже два дні вважаюся жонатим.
— А де ж ваша дружина?
— На Абалулі…
Професор Загорський сидів замислившись у кріслі, неуважливо поглядаючи на чоловіків. Його дуже зацікавив Жозеф Браун. В обвітреному обличчі, ведмежій постаті, незграбних рухах, типовій матроській ході, навіть у тому, як Браун ковтає віскі, — було щось міцне, мужнє — таке, що викликало впевненість і довір'я до нього.
Коли визначили день відплиття, з'ясували, які прилади взяти на корабель, якою апаратурою обладнати його, і домовились про їжу, одяг та асистентів фізика, — Загорський підвівся, але Фенімор Кріпс затримав його.