Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 57
Дато Турашвілі
Суддя шанобливо звернувся до чоловіка і попросив розповісти те, що той пам’ятав. Літній чоловік захоплено почав:
— Погана історія була, ой погана. І тоді я тут, у Тбілісі, лежав у лікарні, і коли трохи одужав, поспішив додому, але досі я злий на свою дружину за те, що вона сказала, щоб я летів літаком, щоб не їхав автобусом — мовляв, так буде краще для твого здоров’я, хоча який там вже літак у моєму віці. Тоді я сказав, що поїду потягом, він же не буде трястись як той автобус, а вона — ні, лише літаком, може все ж встигнеш на останні мандарини, всі вже позбирали, а у нас погниють ті, що лишились. Ви ж знаєте жінок — насядуть і…
— Говоріть по справі, якщо можна.
— По справі скажу — те, що тут почув, все правда, а отого священика не пам’ятаю, а оцих пам’ятаю у тому літаку, що змусить мене їх забути, таке там крутилося, і ворогу не побажаєш…
— Отже, ви підтверджуєте, що ці звинувачувані — саме ті, хто намагався захопити літак?
— Я ж сказав, пане, — я їх добре пам’ятаю у літаку, а цього священика не пригадую.
— Отже, ви підтверджуєте, що окрім обвинувачуваного, якого ви згадали, решту тих, хто знаходиться на лавці підсудних, ви пам’ятаєте як терористів?
— Я пам’ятаю їх всіх і кажу ж, пане, — священика не пригадую, але борода була у одного їхнього товариша, але тут його немає, і у того була світла борода, а в цього — чорна, і він не схожий на того, іншого…
— Я не питаю вас про інших, зараз мова йде про присутніх перед вами представлених на суді звинувачуваних, тож чи ви підтверджуєте, що саме ці терористи намагалися захопити літак, пасажиром якого були і ви?
— Це були вони, пане, навіщо мені брехати.
— Ви підтверджуєте, що їхня спроба захопити літак шляхом збройного нападу призвела до жертв?
— Так, були жертви, звичайно, були і вбиті, і поранені, і такі побиті, коли літак зверху пішов, люди так полякалися, що…
— Чи можете ви конкретно вказати нам, хто з них був озброєний, і з якого типу зброї викрадачі стріляли у пасажирів?
— Звідки я знаю, що вони тримали, пане, я робоча людина, і в такому не розбираюся, але коли ми сіли і ззовні стріляли солдати, то тільки з автоматів…
— Отже, ви підтверджуєте, що підсудні були озброєні?
— Оці? Так, звичайно, як же іще, як же можна захопити літак без зброї.
— Чи можете ви сказати конкретно, чий постріл спричинив смерть одного з пасажирів, травму або поранення?
— Як я можу сказати, пане, багато стрілянини було, і я весь час внизу лежав, і, поки стріляли, навіть голови не підняв.
— Але коли припинили стріляти, ви сіли і, мабуть, побачили озброєних людей, які зараз сидять перед вами.
— Я сів, але підвестися все ж не зміг — зле мені було, у роті так пересохло…
– І, напевно, побачили когось із них зі зброєю в руці.
— Так, пане, ось цього побачив, і я добре пам’ятаю, що це він був, бо я його бачив по телевізору, як же ж те кіно називається, не згадаю вже…
— Зброю ж пам’ятаєте, яку тримав у руці терорист?