Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 56

Останній день судового процесу, день винесення вироку, було призначено на тринадцяте серпня. У той день у Тбілісі було дійсно нестерпно спекотно. Влада хотіла завершити процес якомога раніше, тоді як багато деталей справи лишались невідомими.

Протягом цих тринадцяти днів звинувачувані часом поглядом шукали батьків і близьких у залі суду, і пані Натела також поглядом спитала Гегу, чи не турбує того щось, оскільки матері здалося, що у його сина щось боліло. Гега поглядом відповів, що все нормально, та пані Натела була впевнена, що у тюрмі щось сталося, незважаючи на те що нічого не знала про те, що трапилось, але вона була матір’ю, яка у будь-якому разі відчуває й здогадується про біль дитини. Гега також відчув, що мати хвилюється через біль, який дійсно дошкуляв йому, але з першого ж дня суду намагався бути бадьорим та усміхненим, аби перекрити той біль. Гега був чудовим актором і переконав кожного присутнього на суді, що доволі безтурботно поводив себе протягом всього процесу. Точніше, поводив себе так, аби скласти для всіх враження безтурботності, а в першу чергу — для матері, яку все одно не вдалося ввести в оману. Насправді, Гега міг і не зіграти цю роль — Тіна вже не була вагітною, і Гега бачив це з першого ж дня суду, але все ж існувала малесенька надія того, що вона вже стала матір’ю і саме через це не мала живота вагітної жінки. Гега у перший же день довго вдивлявся у живіт Тіни. Вона зрозуміла, що він чекав відповіді, й ледь помітно хитнула головою, відповівши негативно, і тоді Гега зрозумів, що все закінчено.

Втім, упродовж тих тринадцяти днів до винесення вироку під час суду, в перервах, Гега мав змогу напряму спитати у Тіни і дізнатись точно, що сталося, коли і як, але він злякався правди, яку отримав би у відповідь від дружини, і судовий процес так і закінчився — Гега нічого не питав у Тіни про дитину. Він вирішив, що надія зараз важливіша для нього, ніж правда.

Останній день суду, день винесення вироку почався із показань ченця, який звернувся до всіх присутніх на процесі:

— Я був і лишаюся наставником цих людей, і тому вся відповідальність за те, що вчинили ці люди, лежить на мені. Вони дуже молоді і мають можливість виправити помилки, вони можуть ще знадобитися суспільству і нашій країні, тому я прошу всіх не бути жорстокими до них. Подумайте над тим, що достатньо тієї жертви і смерті, яку спричинив їхній крок, і, якщо все ж необхідна смерть ще когось винного, я є найбільш винним, і, можливо, моє покарання буде достатнім для порятунку цих молодих людей…

Суддя грубо обірвав промову ченця; хтось із зали недобре пожартував: «А що робитимеш, як тебе не розстріляють?» — насправді це не було запитанням, та отець Теодоре все ж покірно відповів зацікавленому аноніму:

— Вдома у мене є стара карта Грузії, де позначено чи не кожне село і церкву, я піду селами й молитимусь. Потім виберу найбільш глухе місце і залишуся там назавжди.

Коли чернець сів, у всій залі ще тривалий час зберігалася цілковита тиша, оскільки він першим на процесі вжив слово «смерть». Тишу знову порушив суддя і швидко викликав того літнього свідка, з яким минулої ночі ретельно розмовляли працівники КДБ.