Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 53
Дато Турашвілі
— На суді я зізнаюсь, що я був духовним наставником тих людей, які намагались викрасти літак. Тому найбільша відповідальність має лягти на мене.
– І ви готові на суді визнати вашу роль ватажка навіть в тому випадку, якщо будете знати, що вам винесуть найсуворіший вирок?
— Я готовий до всього, якщо знатиму, що таким вироком зберігаю життя інших.
— Тоді ми вам прямо скажемо, що у такому випадку вас можуть засудити до розстрілу. Все ж не боїтесь?
— Ні.
— Чому?
— Тому що я духовна особа, моя церква мене все одно захистить, а за їхню смерть ніхто не заступиться.
— Отже, ви берете на себе всю відповідальність, тому що все одно сподіваєтесь вижити?
— Ні, я цього не казав, оскільки захистити і врятувати мене, мабуть, не зможе ніхто, а врятувати їх можу лише я, і лише через такий крок.
— Наскільки переконливим буде цей крок для суспільства?
— Для невизначеної його частини. Щоправда, на суді ніхто не пробуватиме встановити істину, але у наших опонентів дійсно можуть з’явитись якісь питання.
— Які питання, все таки?
— Наприклад, чому до літака не сів той, хто все спланував, тобто ви?
— Тому саме мене потрібно розстріляти, і в жодному випадку їх — я ж їх обдурив, відпустив інших на загибель, взяв виконавцями молодь, а сам заховався у монастирі.
— Цю фразу ви і на суді повторите?
— Якщо до розстрілу засудять лише мене і такими свідченнями мені вдасться врятувати їхні життя, я підтверджу все, що вважатимете за потрібне.
— Здається, ми врахували всі деталі, та одне питання ще ніби лишається.
— Я також маю питання.
— Слухаю вас.
— Хочу знати, до чого їх засудять?
— Це залежить від вас, оскільки вони можуть і заперечувати, що ви керували викраденням літака.
— Мабуть, вони так і зроблять.
– І що ви в такому випадку скажете на суді?
— Скажу, що вони не сказали точно, коли летять, і полетіли іншим літаком.
— Ви скажете неправду?
— Я ніколи не казав неправду, і все, що я кажу, є правдою.
— Ви з цього приводу не турбуйтесь, нас менше цікавить правда, а головним є те, аби ви сказали те, що потрібно для справи. А задля державних інтересів сказати неправду не є злочином.
— Але я дійсно відчуваю себе злочинцем — я був їхнім наставником і мушу відповісти.
— За це також не турбуйтесь, ви відповідатимете, причому до кінця.
— Я ж сказав, що готовий на все задля збереження життів решти.
— Ми вам також уже сказали, що їхній вирок залежить від ваших свідчень.
— Я все скажу так, як ви захочете, але вони мусять жити, вони ще такі молоді. Вони ще повинні жити…
У голосі ченця вже відчувалися стримані сльози, але його останніх слів ніхто не чув — слідчі залишали кімнату, і коли останній чиновник її покинув, чернець підняв голову.
— Треба повертатись до камери, — сказав охоронець і чернець підвівся.
Коли вони йшли довгим, напівтемним коридором, охоронець тихо, немов пошепки і, вибачаючись, сказав ченцю:
— Я лише половину прочитав, я трохи повільно читаю…
— Це та книга, яку і потрібно читати повільно.
— На тому тижні поверну.
— Можеш не повертати.
— Вам вона більше не потрібна?