Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 39

У Москві все ж не хотіли мати грузинських слідчих, і тому для вивчення справи викрадачів літака направили спеціальну комісію. У Кремлі вважали, що грузинські комуністи все ж змилосердяться над своїми студентами і слідство буде необ’єктивним. Але в Москві помилялися, оскільки там не знали, що викрадачам літака грузинський уряд винесе ще суворіший вирок, ніж того хотілося б Москві, — як іще грузинська влада могла показати Кремлю та Москві свою вірність і палку прихильність.

Росіяни помилялись і тому все ж направили до Тбілісі спеціальну слідчу комісію. Тоді будь-яка надіслана з Москви урядова комісія мала статус найвищих гостей, і грузини зустрічали їх саме так, як любили росіяни. Вони ж любили грузинську кухню й грузинський посуд, грузинське вино та грузинський коньяк, а як могли грузинські хазяї зганьбитися?! Вони і не робили цього. Грузія здавна була дуже гостинною країною, і хто б економив на таких гостях. Цього статися не могло, і допоки росіяни стояли на ногах, грузини їх поїли та поїли, а потім, коли ті вже падали, хазяї вкладали вже сплячих, стомлених і нещасних членів спеціальної комісії.

Тому не було дивним, коли одного разу Гега побачив на столі слідчого кілька пляшок «Боржомі». Гегу здивувало лиш те, що зараз його допитували двоє: один старий, уже знайомий слідчий-грузин і один новий — російський, у якого на вигляд була настільки важка голова, що закрадалися сумніви, а чи не відкривав він через свої муки ще чогось, окрім «Боржомі». Росіяни дуже любили цю воду, як і все грузинське, і цей росіянин також випивав пляшку за пляшкою, із задоволенням заїдаючи квашеним огірком. Грузинський слідчий по-доброму з посмішкою запропонував мінералки й арештанту і, отримавши відмову, захотів одразу перейти до справи.

— Звичайно, я вас слухаю, — сказав Гега, якому процес допиту, як не дивно, не приносив втіхи, але кожного разу, коли його вели на допит, він радів — думав, що хоча б випадково де-небудь у коридорі зустріне Тіну або когось іншого з ув’язнених друзів.

Слідство тривало дев’ять місяців, і протягом цього часу викрадачів літака чи не кожного дня водили на допити, та жоден із них не зустрів нікого з товаришів, як про це мріяв Гега. Більше того, жодному з відповідачів не дали можливості зустрітися з членами родини. Вони були настільки ізольованими, що до судового процесу ніхто з них нічого не знав про інших.

Був лише один виняток, єдиний випадок — саме того дня, коли Гегу в кімнаті зустріли замість одного двоє слідчих. Але до того, як завести до кімнати, як це за правилами робили будь-які супроводжуючі, його і цього разу попросили стати обличчям до стіни. Йому не потрібно було і нагадувати — він стільки разів був на допиті, що перед тим, як зайти до слідчих, інстинктивно завів руки за спину і став обличчям до стіни.

І раптом на тій стіні, трохи вище, він побачив текст англійської пісні, яку Гега та Тіна слухали найчастіше, коли були удвох, і на стіні було написано лише два слова з тієї пісні: «wish you».

Це було чи то з назви, чи то з рефрену тієї пісні — Гега вже не пам’ятав, але точно знав, що слова — саме з тієї пісні, вони були написані настільки маленькими літерами, розмашисто й поспіхом, що Гега прийняв одне-єдине рішення. Рішення було простим — якщо автор цього напису Тіна, то Гега мав там, на тій самій стіні дописати слова цієї фрази, а потім отримав би відповідь. Гега настільки зрадів, що того дня навіть не розумів, про що з ним говорять слідчі, і думав про одне — як вкрасти ручку, що лежала на столі слідчого, ручку, яка зараз була необхідна йому як ніколи.