Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 38

— Я чернець.

– І я ж тобі про що, брате, — ти чернець, а тебе як дитину викинули. Їм тільки за це добряче спитається від тебе…

— Не знаю, про що ви говорите.

— Ти маєш просити в них відповіді, брате, аякже, вони добряче зганьбились перед тобою і все таке.

— Я ж уже сказав вам — я нікуди не збирався їхати. Вони це чудово знали, то чого ж повинні були казати мені, коли зібралися летіти…

— Як же ж, брате, йдеш по розстрільній справі, тож може варто дотримуватися субординації?

— Кого ви хочете розстріляти?

— Усіх, кого потрібно.

— Вони ж нікого не вбили.

— Вони половину літака винищили, померло стільки невинних пасажирів…

— Але вони ж нікого не вбивали.

— А тих людей що, я понищив?

— Я такого не казав, але ж ви знаєте, що в пасажирів вони не стріляли.

— Брате, ти ж не дурний чернець, відпустив людей на таке діло, то хоча б спитав, що вони наробили.

— Я нікого нікуди не відпускав, я був і зараз є категоричним противником насилля.

— Захоплення літака планувалося у тебе, в монастирі, ми маємо безліч документів на підтвердження цього.

— Це неможливо.

— Ми теж вважали неможливим планування чогось такого, ще й у монастирі. Ти ще скажи, що вони до тебе не приходили.

— Цього я не заперечував. Вони дійсно часто навідувалися до мене у монастир…

— То чому вони стільки перлись аж до тебе, у Тбілісі що, церков мало?..

— Дякувати Богу, в Тбілісі стоїть головний храм, але їм потрібен був наставник, як і кожному з нас…

— Хто такий наставник? Той, хто планує захоплення літака?

— Наставник — людина, яка допомагає іншому в пошуках істини.

— До хорошої істини ти їх привів. Перед розстрілом, мабуть, тільки тебе і згадуватимуть…

— Вони ж не вбивали пасажирів, ще не було суду й вироку, а ви…

— Вирок вони самі собі вже винесли. Знаєш коли? Коли піднімались трапом до того літака, уже тоді.

— Мене в літаку взагалі не було.

— То й що? Ти навчив і відпустив. Вони ж тебе кинули і навіть не сказали, коли збиралися летіти.

— Я й не хотів їхати.

— Це ще більше посилює твою провину, тобто ти не хотів, а інших відпустив на смерть.

— Я нікого нікуди не відпускав.

— Не знаю, брате, але всі вказують на тебе як на ватажка банди.

— Не вірю.

– І ми не вірили, що чернець може планувати захоплення літака, але ось на тобі, ти ж тут?

— Ви хочете, щоб на мене лягла провина у керуванні бандою?

— Ми хочемо, щоб чернець визнав шкідливий вплив церкви на молодь. Ми не можемо втратити молодь, брате…

— Але ми їх все-одно втратимо, якщо їхню долю вже вирішено, і їх розстріляють, то який сенс у моєму зізнанні?

— Ось у чому справа, брате, ти ніби розумний чоловік і маєш зрозуміти, що якщо візьмеш все на себе, може їх і не розстріляють. Скільки тобі років, брате?

— Сьогодні виповнилось тридцять три… Слідчий несподівано підвівся і, що було ще більш несподіваним, поцілував отця Теодоре і привітав з днем народження:

— Так же краще? Подумай, брате, ти ж не маленький вже…

Чернець підвівся, і той самий конвой, що годину тому привів його у цю кімнату-пекло, повів його до камери.