Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 22

Моше, як тільки зайшов, без слів зрозумів, у чому справа, і ретельно оглянув джинси, потім подивився на Георгія і з задоволеним обличчям мовив до Чашки:

— Дітьми клянусь, справжні «левіси»! Ми стоїмо біля синагоги і бог не пробачить брехні, — потім знов поглянув у бік Гії і з серйозним виразом сказав йому: — Клієнт знайдеться, якщо лишаєш. Та ти маєш назвати ціну.

— Мені потрібні ліки для дитини, тому і продаю ці джинси, щодо цін взагалі нічого не знаю, бо продаю щось уперше, — сказав Гія, і Чашка з Моше перезирнулись.

Потім Чашка розвернувся, дістав з шухляди ліки й простягнув Гії:

— Гроші за це візьму звідти, про решту спитаєш завтра і візьмеш у Моше.

Гія більше не сказав нічого, поклав ліки до кишені й попрощався з євреями.

Те, що й цього разу відмовлять у прийнятті на роботу, він, звісно, знав, та все одно зайшов до дослідницького інституту, де того дня йому мали дати офіційну відповідь, і у відділі кадрів перед ним вибачилися:

— Ваше питання розглянули, та вакансій немає і до наступного року, мабуть, вже не буде. Через рік занесіть документи, може, все вдасться.

— Наступного року я вже буду дуже далеко, — сказав Гія жінці з червоною помадою на губах і чемно забрав у неї документи. Взяв аркуші під пахву і ще до виходу на вулицю запалив цигарку. Потім перейшов дорогу і перед тим, як піти по мосту, на хвилинку зупинився, спокійно викинув документи в Куру і продовжив дорогу. Потім у якогось перехожого спитав час і зайшов у тролейбус. Він мав побачити братів і знав, що в цей час ті мали бути вдома — вже був час обіду, а брати зазвичай обідали з родиною.

Двері відчинив Паата і запросив Гію до великої столової зали, де за круглим столом сиділи господарі. Підвівшись, вони привітались із Гією. На диво, він не був голодний, та все ж не відмовив батькові братів і сів за стіл. Батько і під час обіду читав газету, на якій великими літерами іншої мови було написано назву «Правда», хоча в цієї газети насправді не було жодного зв’язку з правдою. Старший син, посміхаючись, сказав батькові:

— Якби в цій газеті писалась правда, вона б не коштувала п’ять копійок?!

— У радянській газеті я читаю лише іноземні новини, — пан Важа зняв окуляри і посміхнувся сину у відповідь.

А той все одно не відставав від батька:

— Радянські новини тебе не цікавлять?

— Радянські новини я зазвичай слухаю на «Голосі Америки», — так само посміхаючись, сказав пан Важа, і всі засміялись, — так простіше дізнатись правду.

Певний час ніхто не порушував тишу, допоки знову голова сім’ї не спитав у синів:

— А чи не запропонувати гостю випити? Аби потім не казав, що годували сухим обідом.

— Щиро дякую, але я дуже поспішаю, — сказав Гія і подивився на братів.

— Якщо поспішаєш, вип’ємо швидко, чи не нам вирішувати?! — зрадів пан Важа.

— Мені дійсно час іти, — сказав Гія, підвівся і знову подивився на братів, — я ненадовго забіг до хлопців.