Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 16

— Сідай і малюй скільки хочеш, — посміхаючись, мовив Кахабер, знову дивуючись ранньому снігу.

— Справді рано випав, — погодився Сосо, і більше вони не розмовляли, оскільки знали, що людину, яка підіймається по засніженому схилу, більш за все втомлює розмова.

Невдовзі з’явився і монастир, він був таким красивим на фоні білих гір, що усі зупинились. Сосо ще й посміхнувся і більше до себе промовив улюблену фразу:

— Все ж найкращий художник…

— Хто? — спитав Паата, та Сосо не відповів і лише простягнув руку в бік монастиря, біля входу до якого стояв одягнений у рясу чернець разом з маленькою дівчинкою і дивився на гостей. Потім вони спустилися по дорозі й зустріли хлопців. Господар по-чернечому обійняв Дато і братів на знак привітання, а Сосо міцно потис руку.

— Це Сосо, наш друг, художник, я казав тобі, що він хотів піднятися, — сказав Дато ченцю, і всі скинули свої рюкзаки.

— Хай Господь водить вас лиш дорогами добра, — мовив чернець більше до Сосо, спробувавши закинути на плече його рюкзак — мовляв, що тут лишилось іти, однак Сосо не дав цього зробити і сам доніс рюкзак до монастиря, на біле подвір’я котрого було дійсно приємно дивитись. У монастирі лишилося лише кілька маленьких келій і трохи більша трапезна зала, де хлопці залишили продукти й взялися за приготування їжі.

Перед трапезою чернець промовив «Отче наш» і перехрестився. Хлопці взяли приклад з ченця, але найбільш старанною була маленька Ека, яка разом із батьком промовляла «Отче наш», а опісля, вдоволено поглянувши на нього, отримала похвалу. Навіть під час трапези маленька Ека поводила себе неначе велика господиня і так доглядала за гостями, що хлопці кілька разів посміхнулись. Батько був дуже щасливий і задоволений своєю маленькою панною й під час трапези ще кілька разів похвалив її. А Ека з великою любов’ю поцілувала свого дорогоцінного батька, який був досить значущою людиною і для цих хлопців, що було помітно з першого погляду.

Після трапези Дато порушив тишу і сказав те, про що, мабуть, думали й інші:

— Як рано тут сніг випав, у Тбілісі все ще тепла осінь.

— Така в нас країна, — мовив отець Теодоре, — маленька, проте дивовижна. Тут уже сніг, а на морі, мабуть, ще купаються. Бог дав цій маленькій країні усе, люди ж у ній втратили відчуття вдячності, а самого Бога забули.

— Чому? — раптом перебив Сосо, — люди в цій країні все одно пам’ятають Бога навіть попри заборону ходити до церкви. Якщо у країни погана влада, це не провина людей.

— Влада також складається з людей, — тепер уже чернець перебив Сосо. — І влада є частиною того народу, який ви зараз хвалите.

— Я нікого не хвалю, просто захищаю тих, які не мають права вибору і через це не можуть відповідати за тих поганих людей, які трапляються у владі. У народу відібрали право вибору, тому він не відповідальний за те, що відбувається у нашій країні, —: сказав Сосо вже не так спокійно і поглянув на хлопців. У них були більш спокійні обличчя — вони знали, що Сосо завжди любив посперечатись, але не битись і до того ж ніколи не залишав супротивника ображеним, завжди намагаючись аргументувати свою позицію.