Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 17

— Ви вважаєте, якщо у цієї країни буде обрана народом влада, а не призначена з Кремля, як зараз, вона буде менш атеїстичною і менш поганою? — дуже спокійно запитав Сосо отець Теодоре і сам наповнив вином його порожню склянку.

Спокій ченця виявився заразним для Сосо, який раптом заспокоївся і, вже посміхаючись, сказав:

— Поганою вона буде чи хорошою, та оскільки народ сам обере свою владу, відповідатиме також народ, а не який-небудь мертвий чи живий вождь. Можливо, станеться навпаки й обрана влада буде ганятись не за віруючими, як це відбувається зараз, а за атеїстами.

— Я не уявляю такої Грузії, — раптом сказав Дато.

— Не так вже і складно, до речі, уявити! І той народ, який зараз ходить на паради, ходитиме масово до церкви і перехреститься завжди там, де побачить людей і церкву…

— Ну і що в цьому поганого? — зараз явно здивований Паата спитав у Сосо.

— Задля того, аби один одного побачити й обдурити, не годяться ані паради, ані церква.

— Думаю, все ж у церкві краще, — сказав брат Паати й поглянув на отця Теодоре.

Чернець відповів одразу всім, та більше Сосо він пояснив, чому ходити в церкву було кращим за атеїстичне життя:

— Якщо людина хай навіть задля того, аби побачити інших, прийде до церкви, це все одно краще — там вона матиме більше часу для того, аби подумати про любов, Бога й істину.

— Колективне мислення завжди закінчується ненавистю, а не любов’ю, — знову перебив ченця Сосо, та отець Теодоре не образився і спокійно продовжив:

— Результатом колективної думки завжди є режим, а не свобода, і це правда, і шлях своєї свободи ти можеш почати з церкви.

– І потім продовжити його самому, як ви? — Сосо знов перебив ченця, і отець Теодоре лише через кілька секунд відповів гостю:

— Мені краще шукати свою свободу тут — подалі від міста, де менше шуму й більше часу для думок про Бога.

– І скільки ти плануєш тут лишатись? — випередив усіх Дато, спитавши в отця Теодоре те, що і його друзів цікавило більше за все.

— Наступного року мені виповнюється тридцять три, хочу бути тут, якщо доти не заборонять.

— Хто?

— Були вже тут одні, піднялись три дні тому, але поки нічого не заборонили, подивились книжки і пішли.

— Коли заборонять?

— Коли вирішать, що моє перебування тут є небезпечним для них.

— Чому?

— Бо страх має великі очі, а невіруюча людина — великий боягуз.

Чернець, посміхаючись, вказав хлопцям на маленьку Еку; яка спала поруч із батьком прямо на столі.

— Втомилася, — сказав Паата і взяв маленьку Еку на руки.

— Здається, і вас ми втомили, — сказав отець Теодоре і встав.

Інші теж піднялись і подякували.

— Еку ви завтра з собою повинні взяти, в неї школа починається, а я приїду наприкінці тижня і зустрінусь із вами, — вже на подвір’ї монастиря сказав отець Теодоре Дато, який щойно вийшов.