Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 14
Дато Турашвілі
— Лише удвох?
— Лише удвох: ти і я. Хочеш?
— Хочу.
— Ти можеш?
— Можу.
— Можеш завтра вранці прийти раніше?
— Ще раніше? Раніше ще темно…
— Поки розвидниться, зустрінемось і піднімемось на Мтацмінду.
— Пішки?
— Так… І спостерігатимемо, як сходить сонце. Хочеш?
— Хочу, — невпевнено сказав Гега, хоча точно знав, що підніматися пішки на Мтацмінду аби побачити схід сонця насправді не має бажання.
По вулиці проїхала перша вранішня машина і здивований водій затримав погляд на парі, яка сиділа на лавці зі спинкою.
— Пішли, — сказала Тіна й підвелася. Опівдні до Геги зайшов Дато й розбудив його. Його мати дуже зраділа візиту Дато, бо Гега цілий день спав і увечері мав іти до театру, а грузинській матері й у той час було так само складно розбудити сина.
— Вранці він ще затемна пішов, потім повернувся, випив чаю і після того спить, — сказала Дато пані Натела і посміхнулась. Мати Геги, як не дивно, вже точно знала, що її син закоханий. Вона гучно відчинила перед Дато двері до кімнати сина.
Дато голосно й демонстративно поплескав у долоні і, коли пані Натела вийшла з кімнати, посміхаючись спитав у друга, який щойно прокинувся:
— Ти що, закоханий, хлопче?
— Хто тобі сказав? — Гега примружився і, потягуючись, сів.
— «Голос Америки» вже передав, — сказав весело Дато і простягнув руку до американського прапора, який був прикріплений до стіни.
— Завтра вранці теж мушу рано вставати.
— Мати твоя сказала, що ти сьогодні удосвіта встав…
— Завтра мені ще раніше доведеться вставати. До сходу сонця маємо піднятись на Мтацмінду.
— Хочете оглянути могилу Кеке?
— Спостерігатимемо за сходом сонця.
— Я й не звертав увагу, звідки в Тбілісі сонце сходить.
— А на небо в Тбілісі взагалі увагу звертав?
— Може, звертав…
— Згадаєш, коли востаннє дивився на небо?
— Ні…
— Це головний мінус міст — неба не видно…
Здивований Дато наблизився до вікна, поглянув угору, уважно подивився на небо і, посміхаючись, спитав:
— Це вона тобі сказала?
— Я сам здогадався. — Гега, посміхнувшись, теж підійшов до вікна.
— Звідси неба справді не видно.
— Тому що будівля перед нами вища за нашу.
— А що ж робити тим, хто живе у Нью-Йорку?
— Жив би я у Нью-Йорку, взагалі на небо не дивився б.
— Поки доберешся до Нью-Йорка, хоча б раз приїхав би до монастиря, у суботу і Сосо з тобою поїхав би. Хоча б небо побачиш, як так хочеш. Дуже класне місце.
— Я ж сказав, куди завтра йду. Наступного тижня поїду з вами…
Кілька секунд обидва мовчали, після чого Дато порушив тишу, змінивши тему:
— Міліція з якої сторони?
— Міліція з тієї сторони, з боку двору. Була б ця кімната з того боку, я і спати не зміг би.
— Чому?
– Іноді вночі людей б’ють, і такі звуки долинають, що ті, у кого спальні були з боку двору, попродавали квартири й переїхали.
— Як це б’ють?
— Катують.
— Кого?
— Винних. У нас же не затримують невинних і…