Читать «Місто Страшної Ночи (збірка)» онлайн - страница 4
Редьярд Кіплінґ
Звістка, що Ліспет вертається до материних богів, зовсім приголомшила пасторову дружину, а поки та отямилась, дівчина вже пішла. І більше в місії не показувавсь.
Ліспет так ревно горнулась до своїх брудних одноплемінців, мовби хотіла надолужити згаяне за минулі роки. Незабаром вона віддалась за дроворуба; той жорстоко лупцював її. як заведено в пахарі, і врода її скоро зів’яла.
— Цих дикунів ніколи не вгадаєш — чого від них чекати. — казала пасторова дружина. — Я гадаю, Ліспет у душі весь час була поганкою.
Як зважити, що дівчину прийнято в лоно англіканської церкви в такому зрілому віці, — аж п’ять тижнів, — то це твердження не додає честі пасторовій дружині.
Ліспет дожила до похилих літ. Вона довіку чудово володіла англійською мовою, і коли, бувало, підіп’є як слід, її часом можна було умовити, щоб вона розповіла про своє перше кохання.
І тоді важко було повірити, що це тьмянооке, зморшкувате створіння, схоже на жмут зотлілого шмаття, могло колись бути отією «Ліспет із Котґархської місії».
В домі Судгу
«Від смерку до світу»
Дім Судгу, двоповерховий, з чотирма вікнами в різьблених рамах зі старого потемнілого дерева й пласкою покрівлею, стоїть біля Таксальської брами. Впізнати його можна по п’ятьох червоних відбитках долоні на білій стіні між горішніми вікнами, схожих на бубнову п’ятірку. Нижній поверх займають із цілою юрбою жінок, служників, приятелів та нахлібників крамар Бгаґван Дас і ще один чоловік, що живе буцімто з різьблення печаток. А в двох горішніх кімнатках раніш мешкали Джану, Азізун і маленький чорно-рудий тер’єр, що його вкрав з дому одного англійця й подарував Джану якийсь солдат. Тепер нагорі живе тільки Джану. Сам Судгу звичайно спить на покрівлі, коли не на вулиці. Під справжнім глиняним дахом він ночує лиш тоді, коли холоднішої пори їздить до Пешавара провідати сина, що держить там біля брами Едвардса крамничку старовинних речей. Судгу мій щирий приятель, бо його небіж, син двоюрідного брата, завдяки моїй протекції дістав посаду старшого розсильного в одній великій крамниці англійського селища. Судгу віщує мені, що Бог незабаром зробить мене віце-губернатором. Певно, так воно й буде. Він дуже старий, зовсім сивий, майже беззубий і вже позбувся свого розуму, та й трохи не всіх почуттів, крім хіба любові до сина — того, що живе в Пешаварі. Джану й Азізун — кашмірки, відомі на все місто жінки вельми стародавньої й більш чи менш почесної професії; щоправда, Азізун уже вийшла заміж за одного студента-медика з Північно-Західної Індії й тепер живе цілком порядним життям десь під Барейлі. Бгаґван Дас — здирця і підроблювач харчів. Він дуже багатий. Його сусід, що нібито живе з різьблення печаток, удає дуже вбогого. Оце й усе, що вам треба знати про чотирьох головних пожильців дому Судгу. Звісно, є ще я; але я тільки хор, що виступає в епілозі з поясненнями. Отож мене можна не рахувати.
