Читать «Ерагон. Спадок» онлайн - страница 476

— Король Орик і королева Насуада вже погодилися на це, — сказав Ерагон, — а Арія, яка нещодавно стала королевою ельфів, обдумує мою пропозицію. Я гадаю, що вона також благословить проведення цих ігор.

Кілька хвилин херндалл обговорювали між собою пропозицію Вершника. Потім найстарша, біловолоса матка, чиї роги стерлися майже цілком, відповіла:

— Твоя думка, Вогнемечу, дуже добра. Ми повинні порадитись із нашими кланами, щоб визначити найкращий час для змагань, але ми це зробимо.

Ерагон був задоволений. Він уклонився всім і подякував.

Тоді заговорила інша матка:

— Нам це подобається, Вогнемечу, хоч ми й не думаємо, що це покладе край війнам між нашими народами. Наша кров надто гаряча, щоб її могли остудити ігри.

«А кров драконів хіба не така?» — спитала тоді Сапфіра.

Одна з маток торкнулася її рогів:

— Ні-ні. Ми не оспорюємо завзятість твого роду, Вогнеязика.

— Я знаю, що ваша кров дуже гаряча — гарячіша, ніж у багатьох інших, — озвався Ерагон. — Тому в мене є ще одна думка.

Вершник знову почав говорити — херндалл мовчки слухали, тим часом Гарцхвог совався, так, наче йому було ніяково. Коли Ерагон закінчив, херндалл нічого не сказали у відповідь. На якийсь час вони завмерли, втупившись у Вершника. Тепер уже Ерагон почав відчувати себе ніяково.

Нарешті матка, яка сиділа праворуч, струснула своїм посохом — пара кам’яних дзвіночків залунали в наповненій димом кімнаті. Вона говорила повільно, її слова були густі й хрипкі, неначе в неї опух язик:

— Ти зробиш це для нас, Вогнемечу?

— Зроблю, — сказав Ерагон і знову вклонився.

— Якщо ви, Вогнемечу та Вогнеязика, зробите це, тоді ви будете найбільшими друзями Ургалгра за всю його історію, і ми будемо пам’ятати ваші імена до кінця світу. Ми виплетемо їх на кожному тхулькна, ми вирізьблемо їх на наших стовпах, ми навчимо їх нашу молодь, коли в неї проростуть роги.

— Отже, ви кажете «так»? — спитав Ерагон.

— Так.

Гарцхвог помовчав, а потім, говорячи вже від себе, сказав:

— Вогнемечу, ти навіть не знаєш, як багато це значить для мого народу. Ми завжди будемо в боргу перед тобою.

— Ні, ви нічого мені не винні,— відповів Ерагон. — Я тільки хочу, щоб ніколи не було війн.

Він іще трохи поговорив із херндалл, уточнюючи подробиці угоди. Але пора було прощатися.

За якийсь час Вершник і дракон уже продовжили свою подорож до Вройнгарду. Коли грубо витесані хатини селища стали вже майже непомітні, Сапфіра сказала:

«А з них вийдуть добрі Вершники».

«Сподіваюся, так воно й буде», — відповів Ерагон.

* * *

До Вройнгарду вони долетіли без пригод. Небо було чисте-чисте. Одна-єдина хмаринка, яка з’явилася на їхньому шляху, була тонка й прозора, не становлячи жодної загрози ані для них, ані для чайок, з якими вони ділили небо.