Читать «Ерагон. Спадок» онлайн - страница 455

Арія кивнула:

— І він має рацію. Нашим расам знадобиться час, щоб виправити становище, і багато що буде залежати від повернення драконів. До того ж, як Насуада потрібна твоїй расі, так і мій народ повинен мати свого покровителя. Після смерті Ісланзаді я відчула потребу взяти цей обов’язок на себе, — ельфійка торкнулася свого лівого плеча, на якому було татуювання яве: — Я почала служити своєму народові тоді, коли була не старша за тебе, і не можу покинути його зараз, коли я йому так потрібна.

— Ти завжди будеш йому потрібна.

— І завжди відповідатиму на його поклик, — відповіла вона. — Але не хвилюйся, ми з Фірненом не будемо нехтувати нашими обов’язками Вершника й дракона. Ми, наскільки вистачить наших сил, будемо допомагати тобі патрулювати країну, розв’язувати суперечки — все що завгодно. А коли прийде час вирощувати драконів, ми візьмемося за цю справу, навіть якщо доведеться робити це на далеких південних відрогах Хребта.

Її слова неабияк збентежили Ерагона, та він зробив усе можливе, щоб приховати це почуття. Те, що обіцяла Арія, було неможливе, якщо тільки вони із Сапфірою зроблять так, як вирішили зробити під час нещодавнього польоту. Хоч усе, що казала Арія, свідчило, що шлях, який вони обрали, був правильний, Вершник боявся, що Арія із Фірненом навряд чи зможуть подолати його.

Ерагон схилив голову — він приймав рішення Арії стати королевою й визнавав її право зробити це.

— Я знаю, що ти не будеш нехтувати своїми обов’язками, — сказав Вершник. — Ти ніколи так не робила… І я розумію причину твоєї тривалої мовчанки. Мабуть, на твоєму місці я зробив би так само.

Арія знову посміхнулась:

— Дякую тобі.

Він трохи помовчав, а потім кивнув на її меч:

— Це Рунон перекувала Тамерлейн, щоб він краще пасував тобі?

— Так. Перекувала… Щоправда, вона довго бурчала з цього приводу. Казала, що лезо старого меча було просто неперевершене. Але я дуже задоволена змінами, які вона зробила. Тепер меч прекрасно лягає мені на руку, і відчуття таке, що він не важчий за лозину.

Вони знов замовкли й дивилися на драконів. Ерагон думав про те, як розповісти Арії про свої плани. Зрештою, він так і не встиг нічого придумати, бо в цей час ельфійка спитала:

— Сподіваюся, у вас із Сапфірою все було гаразд?

— Так, усе було гаразд.

— А чим ви займалися відтоді, як ти написав мені останнього листа?

Якусь хвильку Ерагон подумав, а потім коротко розповів Арії про замахи на життя Насуади, про заколоти на півночі та на півдні країни, про народження донечки в Рорана й Катріни, про те, що Роран отримав високий титул, про скарби, які вони знайшли в надрах цитаделі… Не забув він розповісти й про відвідини Карвахола та місця останнього спочинку Брома.

А поки він говорив, Сапфіра й Фірнен почали кружляти одне коло одного. Кінчики їхніх хвостів заходили туди-сюди швидше. Обоє роззявили пащі, оголивши довгі білі ікла, й почали важко дихати. Здавалося, що вони ось-ось готові напасти одне на одного; Ерагон уже почав хвилюватися, але відчуття Сапфіри були зовсім не схожі на гнів чи страх.

«Я хочу випробувати його», — сказала Сапфіра й так ударила хвостом по землі, що Фірнен аж завмер.