Читать «Ерагон. Спадок» онлайн - страница 451

Тим часом промінь усе збільшувався й збільшувався, розділяючись спершу на десятки, потім на сотні, а потім на тисячі крихітних цяток світла. Ще кілька хвилин — і його обрис стало добре видно. Це був дракон.

Сапфіра не могла більше зволікати. Вона гучно ревнула, змахнула крилами й почала стрімко набирати висоту. Ерагон щосили вхопився за шип на її шиї. Він розумів: Сапфіра злітає майже вертикально, щоб якомога швидше опинитися вище за того невідомого дракона. Вони обоє були збуджені й схвильовані. Зрештою, так бувало завжди, коли на них чатувала якась небезпека. На їхнє щастя, сонце світило в них за спинами.

Сапфіра так і продовжувала набирати висоту, аж доки нарешті не злетіла трішки вище за зеленого дракона. Тоді вона рушила йому назустріч. Коли вони підлетіли ближче, Ерагон помітив, що невідомий дракон, попри те що мав міцне тіло, був усе-таки надто юний його лапи аж ніяк не могли зрівнятися з могутніми лапами Глаедра чи Торнака, та й загалом він був менший за Сапфіру. Луска на його боках та на спині була темного лісового кольору, а на животі й на подушечках ніг — трохи світліша. На тлі тіла його крила набували кольору падуба, але коли крізь них проходило сонячне проміння, вони ставали схожі на весняне дубове листя.

На суглобах між шиєю та спиною дракона було прикріплене сідло, майже таке саме, як у Сапфіри, а в сідлі сидів хтось, дуже схожий на Арію. Темне волосся незнайомого Вершника розвівалося на вітрі. Серце Ерагона сповнила радість. Порожнеча, від якої він так довго страждав, зникла, як зникає темрява ночі зі сходом сонця.

Дракони проскочили один повз одного. Сапфіра заревла — невідомий дракон відповів їй. Тоді вони повернули назад і почали кружляти, так, ніби хотіли піймати одне одного за хвіст. Сапфіра так-таки й залишалася трішки вище від зеленого дракона. Якби невідомий дракон спробував зайняти вигіднішу позицію, Ерагон, мабуть, подумав би, що він готується до атаки, але той не мав ані найменшого наміру це робити.

Вершник посміхнувся й крикнув. Арія закричала у відповідь і підняла руку. Ерагон легенько торкнувся її свідомості, просто так, щоб упевнитись у тому, що це справді була вона. Так тривало всього якусь мить. Тим часом Сапфіра й зелений дракон знову ревнули, зелений дракон хльоснув своїм схожим на батіг хвостом, і вони погналися одне за одним, аж доки не досягли ріки Рамр. Там Сапфіра почала по спіралі знижуватися й невдовзі приземлилась на тому самому пагорбі, де вони з Ерагоном чекали на Арію.

Зелений дракон сів футів на сто далі. Він припав аж до землі, щоб Арії було зручно зійти зі свого сідла. Тим часом Ерагон миттю звільнив свої ноги з ременів, ще швидше скочив на землю, так, що піхви Брізінгра боляче вдарили йому по нозі, й побіг назустріч Арії. Вона так само побігла до нього. Десь посередині між драконами вони зустрілись, а дракони неспішно йшли слідом за ними, важко ступаючи по землі.

Ще не добігши до Арії, Ерагон побачив, що замість шкіряної стрічки, яку зазвичай носила ельфійка на голові, її чоло прикрашав тепер золотий вінець, у центрі якого сяяв діамант у формі сльози.