Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 98

Отже, додаткові (похідні) наслідки можуть бути поставлені особі у провину лише за умови необережного до них ставлення. Щодо діяння і основного (прямого) наслідку повинна бути встановлена умисна форма вини.

Таким чином, підсумовуючи розглянуті вище ознаки, визначимо, що злочин із похідними наслідками — це вид багатооб'єктного ускладненого одиничного злочину, в якому умисне суспільно небезпечне діяння спричиняє два окремих наслідки — основний (прямий) та додатковий (похідний), що настають послідовно і характеризуються різним психічним ставленням особи до прямого наслідку — умисел, а до похідного — необережна форма вини.

Як і всі одиничні злочини, злочин із похідними наслідками завжди кваліфікується за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

6.3. Відмежування злочину з похідними наслідками від суміжних понять і окремі питання його кваліфікації

Злочини з похідними наслідками, передусім, слід відрізняти від складених злочинів. Як зазначалося, в юридичній літературі багато авторів ототожнюють такі діяння або співвідносять їх як родове (складений злочин) та видове (злочин з похідними наслідками) поняття.

Вище вже наводилися аргументи на користь того, що вказані одиничні злочини мають різну юридичну природу, самостійні ознаки і є окремими видами ускладнених одиничних злочинів. Об’єднує складені злочини і злочини з похідними наслідками те, що вони мають складні законодавчі конструкції, через що зовні видаються схожими на множинність злочинів. Існують ці законодавчі конструкції до тих пір. поки їх такими визнає законодавець.

У той же час об’єктивні та суб’єктивні ознаки зазначених злочинів істотно відрізняються. Складені злочини утворюються із двох або більше окремих взаємопов'язаних умисних злочинних діянь, з яких одне є основним, а інші — додатковими, що сприяють (супроводжують) вчинення основного.

Злочин із похідними наслідками складається із умисного діяння і двох наслідків: основного (прямого) і додаткового (похідного). причому, психічне ставлення до останнього характеризується лише необережною формою вини.

На практиці визначення суб'єктивних ознак злочинів із похідними наслідками викликає найбільше помилок. Особливі проблеми виникають при кваліфікації тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і його відмежуванні від умисного та необережного вбивства.

Зокрема, неправильне встановлення форми вини щодо наслідків злочину призвело до судової помилки за справою Б і Д,. яких було засуджено апеляційним судом Луганської області: Б. — за пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК; Д — за п. 12 ч. 2 цієї ж статті КК за те, що вони, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, затіяли сварку з О., під час якої в них на ґрунті особистих неприязних стосунків виник умисел на його вбивство. Б., діючи за попередньою змовою з Д., завдав кілька ударів кулаками в обличчя О. Після нього потерпілому завдав ударів кулаками в цю ж частину тіла Д, від чого О. впав на підлогу. Намагаючись позбавити життя потерпілого, Д. і Б. завдали йому не менше ніж п’ять ударів ногами по тулубу з обох боків, а останній — ще й удару ногою по голові. Потім Д., а після нього й Б., завдали металевим совком не менше ніж п’ять ударів по голові О., а Б. — ще й по тулубу потерпілого. Діючи спільно, Б і Д. заподіяли О. тілесні ушкодження у виді ран, перелому кісток носа, численних переломів ребер, розриву тканини печінки, від яких той помер на місці події.