Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 99

Ірина Олександрівна Зінченко

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, а вирок щодо Б. і Д. — зміні у порядку, передбаченому ст. 395 КПК, з таких підстав.

Висновки суду про винність Б. у злочині, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наведеними у вироку доказами, які суд належним чином дослідив. Доводи засудженого Б. про те, що між його діями і смертю О. немає причинного зв’язку, безпідставні і спростовані такими доказами.

При розслідуванні справи та її розгляді в суді Б. визнав факт побиття разом із Д. потерпілого. Він засвідчив, що спочатку удари завдав кулаками в обличчя О., а після того, як той впав, — ногами по тулубу й голові, а також ударив один раз у живіт. Показання Б. про обставини побиття потерпілого підтверджені показаннями Д.. які останній давав під час досудового слідства, а також об’єктивно узгоджуються з даними судово-медичної експертизи трупа О., згідно з якими наявні на ньому рани, крововиливи, садно, переломи кісток носа і ребер та розрив тканини печінки утворилися внаслідок дії тупих твердих предметів, якими, за висновком експерта, могли бути кулаки, взуті ноги. Рани в ділянці голови, за його ж твердженням, могли утворитися від дії тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, яким міг бути металевий совок, долучений до справи як речовий доказ. Смерть потерпілого настала від закритої травми тулуба, що супроводжувалася численними переломами ребер, розривом тканини печінки. Разом з тим доводи Б. про відсутність у нього умислу на вбивство О. та вчинення злочину за попередньою змовою із Д. ґрунтуються на матеріалах справи, тому заслуговують на увагу.

Обґрунтовуючи наявність у засуджених умислу на вбивство потерпілого, суд у вироку послався на їхні дії, спрямовані на виконання об’єктивної сторони злочину, а також кількість і локалізацію тілесних ушкоджень на трупі О. та механізм їх заподіяння. Однак з такими висновками суду погодитися не можна.

Як убачається з матеріалів справи. Б., Д. і О. проживали неподалік один від одного, стосунки між ними були нормальними. Безпосередньо перед подією, що сталася, а також у перервах між побиттям потерпілого Б. і Д. розпивали з ним спиртні напої. Б. і Д. ще на початку досудового слідства заявили, що умислу на вбивство О. не мали, а побили його за те, що він проміняв телевізора, який йому не належав, на горілку, але в цьому зізнатися не бажав. Крім того, відповідно до показань засуджених при побитті потерпілого вони один одного стримували від активних дій і залишили його живим. Такі показання Б. і Д. наявними у справі доказами не спростовані та не суперечать висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким потерпілий після заподіяння йому тілесних ушкоджень короткий проміжок часу міг рухатися і вчиняти певні дії.