Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 96

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги відмовила з таких підстав. Як убачалося із матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній проведено з додержанням вимог кримінально-процесуального закону, порушень закону, що тяти б скасування постановлених у справі судових рішень, не встановлено, а висновки суду про винність Б. у вчиненні ним злочинів, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.

Зокрема, свідок К. на досудовому слідстві та в судовому засіданні дав докладні показання про обставини побиття Б. потерпілого А. і заподіяння останньому таких тілесних ушкоджень, від яких той помер. Свої показання свідок підтвердив і при проведенні за його участю відтворення обстановки й обставин події, очної ставки з Б. Інший свідок — Л. — послався у своїх показаннях на те, що під час інциденту між А. та Б., останній завдавав удари ногами по тілу потерпілого і при цьому один з ударів було завдано ногою зверху вниз.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи в А. виявлені тяжкі тілесні ушкодження живота, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких сталася смерть потерпілого. Експерту судовому засіданні повністю підтвердив висновок експертизи і пояснив, що між отриманою потерпілим А. травмою живота та настанням його смерті є необхідний причинний зв'язок. Крім того, експерт зазначив, що така травма при падінні виникнути не може.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги відмовила і визначила, що завдання ударів ногами по тілу потерпілого, від яких настала його смерть, за відсутності доказів наявності умислу в особи на позбавлення потерпілого життя, суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК.

До суб'єктивних ознак розглядуваних злочинів належить змішана вина: умисел щодо діяння і основного (прямого, найближчого) наслідку і необережність щодо додаткового (похідного, віддаленого) наслідку.

Питання про змішану (складну, подвійну) вину є неоднозначним і суперечливим у кримінальному праві. Як відомо, окремі склади злочинів у законі сформульовані таким чином, що в них має місце ускладнена суб'єктивна сторона, коли в межах одного складу злочину чітко проглядається різне психічне ставлення суб'єкта до діяння (умисел) і до наслідків (необережність). Такі склади в теорії кримінального права називаються складними складами з двома формами вини. їм в свою чергу відповідають складні злочини з двома формами вини, які інакше вчені називають злочинами, що кваліфікуються за тяжкими наслідками або злочинами з похідними наслідками.