Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 87

Розділ 6. Злочин із похідними наслідками

6.1. Наукові підходи до визначення поняття злочину з похідними наслідками

До одиничних ускладнених злочинів належать також злочини з похідними наслідками. У літературі щодо таких діянь можна зустріти різні найменування, «злочини, що кваліфікуються за наслідками», «злочини, що характеризуються наявністю додаткових тяжких наслідків», «злочини, що кваліфікуються за додатковими тяжкими наслідками» тощо. Указаною термінологією, яка в принципі є ідентичною, вчені прагнуть відобразити специфіку цих діянь, яка полягає в тому, що такі злочини мають два види наслідків: основний (прямий, найближчий) і додатковий (похідний, віддалений), які настають послідовно, один за іншим внаслідок вчиненої особою дії (бездіяльності). До злочинів з похідними наслідками належать, наприклад, тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК); зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст 152 КК); умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК); умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 347 КК) та ін.

Злочини, в яких визначаються додаткові (похідні) наслідки, не є новелою сучасного законодавства і здавна відомі кримінальному праву. Їх склади передбачались ще в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 року (наприклад, «необережне вбивство, як результат умисних понівечень або поранень» (ст. 1484), «необережне позбавлення життя, як результат умисного спричинення психічної або фізичної хвороби» (ст. 1488) тощо. Особливістю цих законодавчих конструкцій було те, що похідні наслідки ставилися в них на перше місце, вони передували основним наслідкам і виносилися законодавцем, так би мовити, на передній план. Поступово, з розвитком законодавства, спочатку в Уголовному уложенні 1903 року, а потім і в радянських кримінальних кодексах акценти у визначенні суспільно небезпечних наслідків змінилися, і вони стали визначатися законодавцем в послідовному (хронологічному порядку): спочатку зазначався основний наслідок, потім похідний від нього.

У науці кримінального права на особливості цих злочинів першим звернув увагу А.Ф. Кістяківський, який, досліджуючи випадки сполучення в одному діянні умислу і необережності, зазначав, що все, що в діянні є умисного, ставиться за провину умисну; все, що є необережного — у провину необережну. Однак серйозне наукове обґрунтування юридичної природи злочинів з похідними наслідками здійснив А.А Піонтковський, який вказував, що низка складів злочинів описана в законі таким чином, що до ознак об'єктивної сторони складу віднесені безпосередньо і певні якості дії (бездіяльності), і спричинений нею злочинний наслідок. У зв'язку з цим, розглядаючи їхню суб'єктивну сторону, необхідно розрізняти психічне ставлення особи до вчинених дій (бездіяльності) і психічне ставлення до злочинних наслідків, що настали. У таких складах ми зустрічаємося із випадками так званої «змішаної вини».