Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 31

З цього часу поняття триваючого злочину затвердилося в теорії кримінального права і наразі широко використовується практикою. У сучасній літературі з кримінального права наукові погляди на сутність триваючого злочину є достатньо усталеними, а відповідні визначення його поняття мало чим відрізняються від наведеного у цитованій постанові Пленуму.

Наприклад. В.П. Малков пише, що своєрідність триваючих злочинів полягає в тому, що вони вчиняються безперервно протягом більш-менш тривалого періоду часу.

A.M. Ришелюк пропонує вважати триваючим такий злочин, складом якого охоплюється можливість постійної на протязі скільки завгодно тривалого часу злочинної поведінки винної особи.

З.А. Незнамова зазначає, що «під триваючим злочином розуміють дію чи бездіяльність, поєднану із наступним тривалим невиконанням обов'язків, покладених на винного законом під загрозою кримінального переслідування».

Т.Г. Черненко вважає, що «триваючим є злочин, який починається з акту протиправної дії чи бездіяльності, і, не скінчуючись цим моментом, безперервно здійснюється, створюючи злочинний стан особи, до моменту його припинення за волею особи або всупереч їй».

Н.Ф. Кузнецова у запропонованій нею дефініції робить акцент на тому, що триваючий злочин на стадії його закінчення продовжує вчинятися й тим самим як би розтягує у часі злочинний наслідок.

Як і КК України, сучасні кримінальні кодекси більшості держав також не містять законодавчого визначення триваючого злочину, хоча вказана проблема досліджується кримінально-правовою наукою цих країн. Хоча деякі з КК, наприклад, Грузії, Латвії. Республік Молдови, Таджикистан. Узбекистан тощо законодавчо закріплюють визначення триваючого злочину. Зокрема, в ст. 32 КК Республіки Узбекистан зазначається, що «не визнається повторним злочин, який полягає в тривалому невиконанні обов'язків і характеризується безперервним здійсненням складу одного триваючого злочину».

Цікавими є підходи до визначення триваючих злочинів у кримінальному праві Франції, де ці діяння визначаються як такі, «що розтягнуті в часі і вчиняються шляхом постійного повторення наміру винної особи після здійснення першого умисного акту». Слід зазначити, що у французькому кримінальному праві триваючі злочини протиставляються миттєвим або одномоментним злочинам, які здійснюються у незначний проміжок часу (наприклад, крадіжка, вбивство). Поділ злочинів на миттєві і триваючі, на думку французьких криміналістів, має велике практичне значення. Наприклад, при визначенні давності «точкою відрахунку» для перших злочинів є день, коли їх було вчинено, а для триваючих — день, коли припинилася «деліктна подія». Виходячи з цього, до триваючих злочинів за французьким кримінальним правом застосовується той кримінальний закон, який діяв в момент, коли злочинне діяння було припинене, навіть, якщо цей закон є більш суворим, ніж той, що діяв на початку злочинної акції.