Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 30

Цікавою є концепція триваючого злочину, запропонована А.А. Піонтковським (батьком). Під триваючою злочинною діяльністю він розумів такий вид злочинної діяльності, за якої «один раз здійснений склад безперервно продовжується, утворюючи із себе злочинний стан, який зберігається аж до настання обставин, що його усувають». На думку цього автора, головною особливістю триваючого злочину є його безперервність, яка випливає із закону і є проявом техніко-юридичних властивостей останнього.

М.С. Таганцев визначав триваючий злочин як такий, «який будучи раз вчинений, не закінчується цим моментом, а постійно і безперервно поновлюється, утворюючи ніби-то злочинний стан особи, що пов'язує в очах закону всю її діяльність в єдине ціле й триває до закінчення цієї діяльності, до настання будь-якої обставини, що вказує на її припинення».

С.В. Познишев поняття триваючого злочину пов'язував виключно із проблемою обчислення строків давності. За такого підходу він трактував ці діяння як «...відомі злочинні стани, що тривають певний час».

Раніше нами зазначалося, що в дореволюційній науці кримінального права існувала також теорія заперечення триваючого злочину, яку розвивав В. Спасович. На його думку, триваючі злочини, у тому розумінні, що злочинець, користуючись результатами злочину або перебуваючи у стані, що створений для нього злочином, начебто продовжує його вчиняти безперервно, навряд чи витримують критику. Якщо дія суб’єктом виконана, то все, що потім відбувається, є її незалежним наслідком, який ні в якому разі не бере участь в цьому процесі. Цими аргументами автор обґрунтовував свою теорію.

Очевидно помилка В. Спасовича полягає в тому, що він не розрізняв фактичний процес суспільно небезпечного посягання і законодавчу оцінку цього процесу. Злочин є триваючим тому, що властивість безперервного спричинення шкоди об’єкту втілена законодавцем у самому складі такого злочину, він сформульований так, що караності підлягає кожний етап постійного і безперервного спричинення шкоди об'єкту.

Після 1917 року поняття триваючого злочину зникло з кримінального закону, але продовжувало використовуватися наукою і судовою практикою. У 1925 р. характеристику триваючого злочину як певного стану злочинця запропонували М.М. Гернет, М.М. Ісаєв, П.І. Люблінський і А.Н. Трайнін. А наприкінці 20-х років це поняття з'явилося в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 4 березня 1929 р. «Про умови застосування давності і амністії до триваючих і продовжуваних злочинів», відповідно до якої під триваючим злочином розумілося «діяння, що тягне за собою безперервно здійснюваний злочинний стан». Пізніше, у змінах до цієї постанови від 14 березня 1963 року Пленум Верховного Суду СРСР надав більш розгорнуте визначення триваючого злочину, зазначивши, що ним є «дія чи бездіяльність, поєднана із наступним тривалим невиконанням обов'язків, покладених на винного кримінальним законом під загрозою кримінального переслідування».