Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 23

Обираючи критерії (підстави) для класифікації, необхідно звертати увагу на те, щоб вони не виходили за межі дослідження, відповідали особливостям об'єкта, мали відносну стабільність і не суперечили один одному. Тільки за умови дотримання зазначених правил класифікація буде істинною за змістом і правильною за зовнішньою будовою.

На підставі визначення поняття злочину, яке надається в ч. 1 ст. 11 КК, неможливо зробити висновок про види одиничних злочинів. Це питання намагається вирішити наука кримінального права.

Наприклад. В.П. Малков справедливо вказував, що «одиничні злочини за своїми об’єктивними ознаками (особливостями дії та бездіяльності, а також наслідків) характеризуються вельми різноманітно. Одні з них за своєю зовнішньою формою настільки прості і очевидні, що не викликають будь-яких труднощів при кваліфікації їх як одиничних злочинів... Одиничність такого роду діянь обумовлюється вчиненням винною особою одної дії і настанням в результаті неї одного наслідку. Такі злочинні діяння в теорії кримінального права отримали назву простих злочинів».

До висловленого додамо, що, на нашу думку, проблема одиничного злочину виникає аж ніяк не через його природну єдність, тобто коли злочин вчиняється однією простою дією, а пов’язана із такими злочинами, які мають ускладнені склади, що надає їм зовнішньої схожості із множинністю. Отже практичне значення класифікації одиничних злочинів полягає в тому, що вона надає можливість відмежовувати окремі види цих діянь від випадків повторності чи сукупності злочинів.

Вивчення наукової літератури свідчить, що при класифікації одиничних злочинів майже всі науковці одностайно поділяють їх на дві групи — прості і складні (або ускладнені), а підставою для такого розподілу обирають законодавчу конструкцію складу злочину. Наприклад, Т.Е. Караєв, виділяючи злочини із простим складом і злочини зі складним складом, підкреслював, що підставою його класифікації є особливість структури складу, тобто спосіб описування в законі ознак злочину.

А.Н. Трайнін зазначав, що особливість складних складів полягає в тому, що словесне вираження в них законодавчої думки ускладнене низкою привхідних моментів. Таке ускладнення може стосуватися як окремих ознак, що характеризують той чи інший елемент злочину (об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони), так і всього складу в цілому. В останньому випадку складний склад злочину законодавець формулює шляхом об'єднання декількох простих складів злочинів, які при цьому втрачають своє самостійне значення і виступають як складові частини одного єдиного складного делікту.

Із цим твердженням, в принципі, можна погодитись, адже у склад злочину законодавець включає лише ті ознаки, які у своїй сукупності характеризують сутність діяння даного виду, свідчать про характер і ступінь його суспільної небезпечності. Конструкція кожного складу злочину за системним, кількісним і змістовним параметрами завжди відповідає конкретному діянню. Звідси логічним є те, що простому за конструкцією складу відповідає простий за змістом одиничний злочин, а складному складу — складний одиничний злочин. Влучно з нього приводу висловився А.М. Ораздурдиєв, який зазначав, що «злочин тому і називається простим, що весь йога зміст спрощений законодавцем до мінімально можливих меж».